Чи є університетські рейтинги лише верхівкою айсбергу?

Чи є університетські рейтинги лише верхівкою айсбергу?

‹ Еллен ХАЗЕЛКОРН ›

За останнє десятиліття широкої популярності набули міжнародні університетські рейтинги, які стали новим та доволі неочікуваним фактором, який змінює усі існуючі “правила гри” у вищій освіті. За теперішніх умов, коли вищі навчальні заклади не завжди виступають гарантом в “останній інстанції” високого рівня своєї якості, таку функцію беруть на себе рейтингові інститути. За риторичним висловом Еллен Хазелкорн університетські рейтинги – лише верхівка айсбергу, яка демонструє тільки видиму частину сучасних суспільно-політичних протиріч та глобальних викликів в освітній сфері.

За останнє десятиліття університетські рейтинги спромоглися, хоч і на досить суперечливих засадах, кинути виклик усій вищій освіті та національним урядам (за риторичним висловом Е.Хазелкорн у такий спосіб було здійснено “попереджувальний постріл” у бік вищої освіти – прим.). Хоча спершу вони й були орієнтовані переважно на інформування студентів щодо можливостей вступу до університетів, однак нині, у сучасному глобалізованому та висококонкурентному світі, університетські рейтинги стали вагомим геополітичним чинником як для країн в цілому, так і вищих навчальних закладів зокрема.

У ході свого становлення і розвитку системи рейтингування трансформувались у цілісну прибуткову індустрію, яку пронизують типові для бізнесу сприйняття конфліктів інтересів та особистої зацікавленості. І, що важливо, ключовими суб’єктами у цій індустрії стали “самопризначені ревізори” з числа освітніх експертів – усі з яких у нинішніх умовах глобального посткризового середовища безумовно хотіли б розширення секторів свого впливу.

Різноманітні ініціативи з рейтингування університетів цілком можна ототожнювати із розробкою нових продуктів чи їх оновленням у відповідь на нові можливості ринку чи зміни споживчого попиту, що у даному випадку реалізується у формі комерціалізації тих чи інших наявних освітніх даних. У той же час, існує достатньо процвітаючий академічний ринок рейтингового позиціонування майже півмільйона документів, розміщених на порталі Google Scholar, та багатомільйонного числа таких в цілому у системі Google – і у цій множині даних університетські рейтинги є лише однією невеликою складовою частиною.

Фактор, який змінює “правила гри”

Ніхто свого часу і не міг передбачити, що університетські рейтинги стануть тим чинником, який змінить усі існуючі “правила гри” у вищій освіті. З моменту своєї появи вони стрімко звернули на себе увагу і невпинно продовжують привертати інтерес з боку політиків, академічного середовища та інших зацікавлених сторін. На сьогодні визначені ними освітні індикатори (об’єкти рейтингування) по суті стали загальноприйнятою міжнародною нормою, яка свідчить про рівень якості університету.

Результати рейтингування університетів інтерпретуються як міра їхньої глобальної конкурентоспроможності та все більше вказують на багатополярний характер вищої освіти. А жорстке фокусування ними уваги на позиціях “ТОП-100” обумовило трансформацію концепції “світового класу” у відповідну стратегію дій вищих навчальних закладів щодо забезпечення такого конкурентного статусу. Це, у свою чергу, дозволяє провідним університетам світу отримувати так звану премію за статус елітного закладу чи університетський бренд.

Як наслідок, рейтинги заклали фундамент для глибинної трансформації університетів та університетських систем загалом, сприяючи надходженню значних інвестицій у сферу вищої освіти, наукових досліджень і розробок. Відповідно, питання фінансування діяльності університетів стали займати чільне місце в політичному порядку денному багатьох країн світу.

Як і у випадку з кредитними рейтинговими агентствами, університетські рейтинги здійснюють вагомий вплив на національні уряди, вищу освіту і суспільство загалом – як з позитивними, так і негативними ефектами при цьому.

Соціально-економічні переваги

Без сумніву, відносна простота укладання університетських рейтингів сприяє тому, що останні знаходять все більше своїх послідовників і наслідувачів. Зосереджуючи увагу на обмеженому числі параметрів, для яких на міжнародному рівні наявні зіставні дані, в рейтингах оприлюднюються невеликі набори атрибутів, які подаються як значуща міра якості. Однак, якість університету – це комплексна і складна категорія.

Більшість використовуваних в сучасній практиці університетського рейтингування параметрів є по своїй суті показниками багатства і соціально-економічних переваг університетів, що спрацьовує на користь найбільш ресурсомістких освітніх закладів і (або) країн. У дійсності, труднощі, з якими стикаються такі міжнародні бенчмаркінгові ініціативи, як U-Multirank і AHELO, зайвий раз підкреслюють цю проблему.

Однак, загальний підхід, методологія рейтингування – принципово важливі. Національні та глобальні, державні чи приватні, високі або низькі соціально-економічні показники студентського контингенту чи навчального середовища: усі ці виміри можуть радикально впливати на стан і продуктивність університетів, що обумовлює недоцільність будь-якого спрощеного підходу до їх порівняння.

З іншого боку, університетські рейтинги відіграють роль своєрідного тривожного сигналу для вищої освіти загалом, так як кидають виклик надмірному “самосприйняттю власної величі” з боку країн, закладів та окремих вчених. Адже на глобальному ринку міжнародні порівняння стану і продуктивності університетів є неминучими, що не залишає місця для зайвих самодекларацій у цій справі.

У період зростання масового попиту на вищу освіту і загального збільшення пов’язаних витрат акценти в університетському рейтингуванні зміщуються у бік вимірювання результатів, впливовості і доходів (прибутку). Розглядаючи категорії якості, стану і продуктивності університетів у більш широкій порівняльній та глобальній перспективі, рейтинги тим самим інспірували численні дискусії поза межами традиційної сфери компетенцій вищої освіти, рішуче перемістивши їх у публічну та політичну площини. Чи могло статися інакше – питання риторичне.

За участі Європейського союзу (за посередництвом U-Multirank) та Організації економічного співробітництва і розвитку (за посередництвом AHELO – Програми оцінки навчальних результатів у вищій освіті) забезпечення якості університетської освіти перемістилось на наднаціональний рівень. Це є додатковою ілюстрацією того, наскільки вища освіта сьогодні втрачає свою роль первинного “хранителя” якості.

Навіть у США, де має місце високорозвинута система регіональної акредитації ВНЗ, якій притаманна сильна інституціональна автономія, нині приступають до розробки власних методик оцінювання та рейтингування університетів. В умовах зростання інтересу громадськості до питань взаємозв’язку доступності, якості та вартості освіти, ймовірно, неминучою стане перспектива ініціювання Бараком Обамою загальнонаціональної системи оцінювання освітніх закладів. Ці та інші події прискорили хід того, що Європейський Союз уже давно називає “модернізацією порядку денного” в університетській сфері – на знак визнання важливості вищої школи у забезпеченні конкурентних переваг країн.

Все більшого значення набуває міжнародне обговорення питань якості університетської освіти, як частини більш широкої і загальної дискусії навколо прозорості та публічного представлення інформації щодо успішності й продуктивності студентів та університетів. Зрештою, громадськість має право знати, чи спроможні її інститути забезпечувати суспільство найкращими результатами своєї діяльності.

Реакція у відповідь

У відповідь та як своєрідна реакція на університетські рейтинги на сьогодні розвиваються альтернативні методології і нові формати даних у цій сфері. Так, все більше зростає інтерес до освітнього бенчмаркінгу та інструментів профілювання наявної інформації (тобто, засобів складання індивідуальних профілів даних в частині діяльності університетів, навчальних програм, курсів тощо – прим.) для цілей порівняння і поліпшення продуктивності освітніх закладів, демонстрації їхньої індивідуальності  т.д.

Уряди деяких країн, зокрема Ірландії та Норвегії, почали використовувати ці та інші інструменти у складі цілісної системи (ре)структурування і ресурсних стратегій університетів. Уряди Австралії та Великобританії уже розбудували онлайн-системи інституціональних даних щодо діяльності університетських закладів для полегшення доступу до них і здійснення їхнього порівняння. З часом, Європейський Союз зможе інтегрувати такого роду системи до своєї єдиної бази даних Євростат, наслідуючи тим самим існуючу практику Томсон Ройтерс і Шанхайського університету Цзяо Тун у цій сфері.

Можна скептично ставитися і до ініціативних сайтів з рейтингування професорів (типу “Rate-my-professor”), але соціальні медіа, найімовірніше, стануть своєрідною системою TripAdvisor (“порадником з подорожей”) у вищій освіті. Подібні інноваційні розробки є частиною єдиного еволюційного руху у напрямі створення загальноприйнятого набору показників для рейтингування. Такі нові формати даних про університети також дозволять забезпечити широку доступність інформації про них для студентів, роботодавців, партнерів та широкої громадськості. Хто буде визначати ці критерії і контролюватиме дані, яким чином відбуватиметься управління цією системою – частина нового “поля битви” у вищій освіті.

Загалом, ми можемо не сприймати серйозно університетські рейтинги, але озираючись назад, у минуле, можна із впевненістю стверджувати, що вони є лише вершиною айсбергу.

 

Переклад і підготовка матеріалуВолодимир Сацик

Оригінал публікації: Ellen Hazelkorn. Are university rankings the tip of the iceberg?

Share