• Home »
  • Освітні реформи »
  • “Кобила здохла – злізь!”, або авторські рефлексії про вчителя та учня в українській освіті
“Кобила здохла – злізь!”, або авторські рефлексії про вчителя та учня в українській освіті

“Кобила здохла – злізь!”, або авторські рефлексії про вчителя та учня в українській освіті

‹ Наталія ЧУПРИНА ›

Якого вчителя потребує сьогодні українське суспільство? Який вчитель потрібен керівнику? Який вчитель потрібен батькам? Який вчитель потрібен дитині? Йдемо з кінця чи таки з початку? На ці та інші – водночас і риторичні, і повсякденні питання, звертається увага у пропонованій публікації, яка розкриває сучасний стан і перспективи розвитку освіти в Україні.

Якого учителя ми хочемо? Який учитель нам потрібен? І що ми для цього робимо? Саме так мають стояти ключові питання в освітній галузі і пошуки відповідей на них. І якщо таких питань не ставить держава, їх  має ставити суспільство. Якщо Міністерство освіти і науки України не усвідомлює, не визнає значущості, не розглядає і не відстоює освіту як інвестиційну галузь для розвитку країни, то це має  робити свідома громада та відповідальний бізнес для своїх дітей, свого бізнесу і своєї держави.  Якщо влада не бажає і не в змозі визнати та поставити у пріоритет державної політики ВЧИТЕЛЯ, це має зробити свідома активна співдружність освітян, батьків, бізнесу. А там і державні діячі різних рівнів підтягнуться … Бо маємо достатньо прикладів свідомих вчинків у цій царині.

“Кобила здохла?” (авторська рефлексія)

Побутує чудовий давній індіанський вислів: “Кобила здохла – злізь!”. Але злізти з “дохлої кобили”, якою є насправді українська система освіти, не хочуть, не наважуються, не можуть. В Україні її перманентно то реанімують, то штурляють ногами, то тягнуть за мотузку, то видумують заходи з її оживляння чи намагаються її причепурили і сказати, що все добре, а насправді – в потугах тягнуть із болота. А вона лишень затягує всіх і вся в свою каламутну, жахливу трясовину. Саме такими метафоричними образами можна продемонструвати загальний хід реформування вітчизняної освіти.

Але сутність одна і вона стосується усієї системи освіти – “Кобила здохла – злізь!”. І все це на фоні стрімкого росту технологій, постійних змін і оновлень, фінансових криз і політичного колапсу, духовних пошуків і пошуків сенсу, потреби не просто мислити, а мислити змінами та ефективно і встигати власні цілі не тільки мати й вибудовувати, а також трансформувати у ході їхнього досягнення. П’яти- чи десятирічні дослідження для впровадження чогось нового сьогодні виглядають доволі комічно. Спроби прийняття рішень щодо впровадження ідей минулого століття “через певний час у майбутньому” виглядають дивакувато, відверто кажучи. Вони вже зараз передову спільноту не цікавлять! Довгі розмови навколо того, якою бути освіті, закінчуються нічим, затягуючи в безглуздість і вимотуючи активну громаду.

Учитель  повинен  досягати успіху для того, щоб його досягали учні, а учні повинні досягати успіху, щоб його досягло суспільство /Майкл Фуллан

Але ж прогрес не спинити! І варто визнати, що наше оце “школа має йти на декілька кроків (10-15-20 років) попереду” в тій панівній нині парадигмі, не тільки не працює, а й не може та власне вже й не зможе працювати. Ми виходимо не просто на сучасну магістраль, перед нами необмежений, непізнаний світ – “наш космічний простір” і він таким буде надалі.

Найдорожчий скарб у кожного народу – його діти, його молодь, і що свідоміше громадянство, то з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя / Софія Русова

І треба визнати, що на фоні всіх світових проблем щодо переходу індустріальної епохи в інформаційну та пошуку шляхів розвитку освіти, в Україні ситуація на загал ускладнюється ще й тягарем “совкових методів” побудови школи з тим самим “совковим мисленням жертви”. І не варто починати тут шукати винних, звинувачувати один одного батькам і вчителям. Нам є чим займатись разом! І саме тут для української держави відкриваються перспективи стрімкого росту.

Чому, скажете? Бо ми на тій самій межі, з якої або прірва, або зліт. Бо Україна показала себе з неймовірного боку, відкривши сама собі у своїй підсвідомості власну сутність. Бо ми прагнемо розвитку, свободи і готові відстоювати свою гідність, створюючи активні дієві громади. І саме школа, і саме тому, що через неї проходить кожна особистість,  має і може стати центром розвитку активної громади. Якщо захоче, звісно.

Майже всі ми розуміємо, що від вчителя залежить майбутнє не тільки дитини, але й держави в цілому. Успішною дитина може стати тільки біля творчого, успішного вчителя, який допоможе їй усвідомити себе і розкрити свій творчий потенціал. Саме тому нам потрібен вчитель, здатний реалізувати себе у творчій діяльності. Отже, фундаментальне, базове призначення освіти – це саме створення Творчого Вчителя-Особистості! І це маємо зробити МИ, свідомі, проактивні освітяни у співдружності зі свідомим батьківством, а не чекати “рішень зверху”.

“Учитель 21-го століття – це людина, яка вміє розширювати власні рамки і навчити своїх учнів того ж” (до загального успіху крізь особистий)

Багато хто вже знає, яку роль в освіті відіграє коучинг і коучингові технології та методи фасилітації роботи з групами. На жаль, цьому сьогодні не вчать, а потреба в таких технологіях зростає. Бо саме навчаючись у професійній Інтегральній Школі Коучингу, спостерігаючи і спілкуючись один з одним, прийшло власне усвідомлення того, що мало бути закладено ще в школі і дало б можливість розкрити творчий потенціал кожної особистості.  Не на словах, не в деклараціях чи горезвісних кандидатсько-докторських творах у стилі чудернацьких лептонів, а в дії!

Так само після навчання у Школі фасилітаторів Громадянської Платформи “Нова країна” виникла потреба у створенні навчального курсу “Методи фасилітації в роботі навчального закладу” і я особисто радо буду співпрацювати з будь-якими навчальними закладами, які відчувають у цьому потребу і прагнуть розвитку.

Ми кажемо про навички, яким потрібно навчати дітей. А хто вчителя їм навчав? Чи розроблена постійно діюча система тренінгів для розвитку вчителів? І не так “щоб було”, а щоб діяло і був результат! Ще один парадокс, на який хочу звернути увагу. Він полягає в тому, що до сьогодні вчитель по своїй суті “одинак”, бо практично весь робочий час один в класі навчає, виховує і “створює команду”, тобто клас. Але чи може “одинак”, який не володіє відповідними методами та навичками, сам в це середовище не занурюється, створити команду та забезпечити її ефективну взаємодію? Не будемо згадувати поодинокі випадки в цій частині, а швидше давайте сконцентруємось на запиті всього суспільства розвивати навички командної роботи. І тому нині ми маємо те, що маємо – “експертність одинаків”, впевненість кожного у своїй правоті, нездатність до ефективного спілкування і командної роботи тощо.

“Учитель 21-го століття – це людина, яка вміє розширювати свої рамки і навчити своїх учнів того ж! Методи, які працювали вчора, абсолютно безглузді сьогодні і марна трата часу завтра!” –  пише на своїй сторінці у Фейсбук відомий коуч, директор Консалтингової групи “Живое дело” Алла Задніпровська. І з цим не можна не погодитись. Саме тому вона активно підтримала мою ідею створення проекту Школа освітнього коучингу і ми рухаємось цим шляхом. Так, не настільки стрімко, як хотілося б, але цей рух вже не спинити! Відповідні курси розроблені і готові для тих, хто відчуває потребу та прагне розвитку і змін.

Саме тому я особисто сьогодні присутня практично скрізь, де встигаю і де формується активна громада. Приймаю і готова приймати участь та проводити стратегічні сесії розвитку шкіл, районів, міст, громад. Намагаюсь привернути фокус уваги на особистості вчителя, потребі формувати обличчя вчителя і бачення шляхів його розвитку скрізь, де можу. Так, в мене була ініціатива створення окремого комітету при Громадській Раді МОН України, який би займався питаннями розвитку освітян. Давав би відповіді на питання, яким має бути законодавство з цих питань? Як розбудувати систему оцінки якості педагогічного персоналу? Що туди закладати і де там має бути простір свободи, відповідальності, життєвості? Що таке сертифікація і якою їй бути, щоб не відбулось звичайної гри на кшталт зміни назв “атестація”-“сертифікація” і знищення хорошої ідеї?  На жаль, Громадську Раду я не можу назвати дієвою. І, знову таки, погоджуюсь, що це частина тієї самої “кобили”, яка згадувалася вище.

Освітян, які прагнуть змін, є вдосталь, як би кому не хотілося цього не помічати. Батьки, яких не влаштовує стан сьогодення і які готові діяти, також є, як би хто не зміщував акценти на “взаємні претензії” і чвари. На чому сфокусуємось, те й отримаємо. Переконана в цьому, намагаюсь формувати навички позитивного мислення і отримую підтвердження, які надихають. Саме такою була стратегічна сесія, яку проводили у школі №29 Оболонського району міста Києва, до якої були долучені батьки, вчителі і діти. Із неймовірним задоволенням спостерігала, як вони відкривались, креативили, надихали і дивились один одного зовсім по-іншому. “А я й не знала, що ви такі!”- приміром, вигукнула одна дівчинка на кінець зустрічі. Стрімким поштовхом до цієї сесії була велика стратегічна сесія розвитку Оболонського району до 2020 року і я щиро рада, що була залучена до команди фасилітаторів, які супроводжували захід. Громада по-справжньому “живе і дихає”. Третього березня 2016 року відбулося відкриття Офісу Розвитку Оболоні і мені дуже хочеться бути корисною освітянській громаді київської Оболоні.

Надихає розпочата робота освітнього Клубу з молодими вчителями школи №80 міста Києва, з якими ми почали вибудовувати бачення того, хто ми і чого прагнемо. Вони зовсім інші і в них є бажання та прагнення, які гідні системної підтримки. Все це наштовхує на думки, що ми можемо і маємо зробити. Сьогодні вже створена чудова, сучасна платформа спілкування освітян України EdCampUkraine. Її ініціаторами у минулому році виступили Олександр Елькін і Марина Пащенко, організувавши команду для проведення І Всеукраїнської (не)конференції EdCampUkraine-2015. Велика мрія про об’єднання відповідального вчительства, спільне бачення і бажання розширювати горизонти вчителя поєднала мене з організаторами цього заходу.

Для тих, хто ще не знає

EdCampUkraine – унікальна платформа для професійного зростання вчительства України. Це (не)конференція для шкільних педагогів, що має новий формат дискусійного заходу, у якому учасниці й учасники самі визначають хід його роботи. EdCampUkraine допомагає розвитку незалежного та сталого педагогічного співтовариства, єднаючи кращих агентів змін у системі національної освіти. Ми будуємо спільноту відповідального вчительства!

EdCamp було вперше проведено у 2010 році захопленими едукаторами з Філадельфії. На сьогодні понад 550 подій згуртували 25 тис вчителів і різних стейкхолдерів навчального процесу з усіх куточків земної кулі для відкритого обміну педагогічним досвідом, співпраці та вирішення спільних завдань.

Продюсери освіти П@Ель ініціювали проведення першої дводенної національної (не)конференції для 200 учасників/ць у червні 2015 року за менторської підтримки The EdCamp Foundation та вражаючого списку партнерських організацій.

Принципи EdCamp: безкоштовність; незалежність; вільна ініціатива; програма визначається в перший день проведення; будь-хто охочий з числа учасників може стати спікером; підпорядковується закону “про дві ноги”, який заохочує учасників/-ць обирати сесії, які відповідають їхнім потребам.

Зараз активно йде підготовка до ІІ (не)-конференції EdCampUkraine – 2016, яка відбудеться 9-10 квітня 2016 у Харкові і команда звернулась до всієї свідомої громади за підтримкою через Спільнокошт –  для того, аби забезпечити безкоштовну участь освітян. Тож ми всім миром запрошуємо долучитися всіх небайдужих і приєднатись до цієї ініціативи.

Будучи спікером EdCampUkraine, я відчувала і зараз відчуваю той дух, ту енергетику спільної діяльності і творчості. А це дорогого вартує! І саме тому я бачу та усвідомлюю, що ця спільнота може взяти на себе відповідальність сформувати те бачення, яким має бути сучасний український вчитель 21 століття, якими компетенціями повинен володіти і як створити відповідну систему їх досягнення, як оцінювати якість роботи педагогічного персоналу в сучасних умовах. Ми маємо взяти на себе відповідальність за те, яким бути вчителю України, сформувати цю візію та створити активну, творчу, свідому, а головне – дієву спільноту, до якої залучати експертів і професіоналів сучасності (наприклад, з числа експертів групи РПР-освіта, де також було ініційовано створення такого окремого напрямку).

У найближчих планах – ведення перемовин з організаторами EdCampUkraine щодо можливості проведення Великої освітянської Стратегічної сесії 10 квітня 2016 року на тему “Яким бути вчителю України?”. Ми повинні мати не тільки сучасні майданчики для спілкування, а й відповідну систему професійної підготовки та підвищення кваліфікації, відповідно до тих компетенцій і рівня компетентності, які визначимо.  Вірю, що в нас достатньо активної громади, щоби визначити наш шлях до творчого вчителя і ми знайдемо підтримку бізнесу та грантових організацій для реалізації цього проекту.

Ми створимо країну, яку буде шанувати весь світ, разом!

Із щирою вірою в майбутнє!

P.S. Принагідно запрошую всіх 24 березня 2016 року на І Профорієнтаційний Форум “Профорієнтація. Освіта. Майбутнє: Шлях, який обираємо”, де будемо вести розмову про нові підходи до сутності профорієнтації, життєвих шляхів і пошуку професій майбутнього. Долучайтесь!

 

Наталія ЧУПРИНА
Засновник Креатив-центру “Простір розвитку особистості”, тренер, фасилітатор, коуч, консультант з питань розвитку навчальних закладів та педагогічного персоналу, співавтор “Школи освітнього коучингу”, керівник Лабораторії міжшкільних проектних офісів громадської організації “Ліга розвитку науки”, експерт групи РПР-освіта Громадянської платформи РПР, член Громадської Ради при МОН України, ініціатор “Громадського Освітнього Руху”.

Share