Реформування вищої освіти в Румунії: національні здобутки і перспективи для України

Реформування вищої освіти в Румунії: національні здобутки і перспективи для України

‹ Ілона МАРІУЦ ›

У статті досліджено ключові тенденції становлення і розвитку університетської освіти в Румунії. Проаналізовано умови, які забезпечують ефективність її реформування у відповідності до цілей розбудови європейського освітнього простору. Визначено особливості реалізації ключових завдань Болонської декларації, розглянуто можливості і перспективи використання румунського досвіду для ефективного реформування вищої освіти в Україні.

Зі вступом України в 2005 році до Болонського процесу українська університетська освіта має розвиватися з урахуванням його вимог та рекомендацій, оскільки євроінтеграція освітнього простору, культурне зближення країн на цій основі, за умови збереження власної ідентичності, стають головними тенденціями сучасного європейського поступу. У цьому контексті актуальним та цінним є вивчення досвіду реформування вищої освіти в тих європейських країнах, які порівняно недавно стали учасниками ЄС. Особливо корисним може бути досвід реформування вищої освіти в Румунії як європейської країни, що межує з Україною і пройшла аналогічний період постсоціалістичної трансформації вищої школи.

Передмова

Румунія з 1999 року започаткувала та активно розбудовує нові принципи організації вищої освіти, імплементуючи демократичні засади діяльності в життя університетів. Забезпечуючи їхню автономію, прозорість навчальних систем і контролю досягнень студентів, відкритість і доступність університетської освіти для своїх громадян та іноземних студентів, мобільність викладачів і науковців, поліпшуючи якість освітніх послуг й пропонуючи реальний доступ до світового ринку праці. Всебічне вивчення румунського досвіду реформування може бути корисним для планування та реалізації модернізаційних змін в університетській освіті України задля її якісного оновлення та інтеграції в європейський освітньо-науковий простір.

Як відомо, економічні, соціальні, політичні, культурні, технологічні перетворення в Румунії відбувалися у близьких до теперішніх українських умовах, з подібними проблемами після падіння комуністичного режиму. Україна, як і Румунія, орієнтуючись на підвищення своєї конкурентоспроможності та формування інноваційної економіки на основі інтеграції науки, освіти й виробництва, перебуває під відчутним впливом загальноєвропейських інтеграційних процесів.

Урахування досягнень і труднощів у розвитку університетської освіти Румунії допоможе вибору оптимальних шляхів досягнення Україною європейських стандартів вищої школи.

Румунія, маючи подібні до України стартові умови трансформації наприкінці 1990-х років, уже тривалий час здійснює модернізацію вищої освіти відповідно до власних національних інтеграційних пріоритетів, у тому числі беручи участь в Болонському процесі з 1999 року (Україна – з 2005 року). Прагнення України досягти європейських стандартів освіти, культури і життя потребують відповідної перебудови вітчизняної системи вищої освіти, що значно актуалізує вивчення вже набутого позитивного досвіду модернізації у цій царині. Таким чином, вивчення теорії і практики реформування вищої освіти в Румунії в контексті євроінтеграційних процесів може становити значний науковий і практичний інтерес.

Історичний контекст розвитку університетської освіти в Румунії

Становлення і реформування вищої освіти в Румунії з 1634 по 1989 роки відбувалось у складних історичних, соціально-політичних, економічних умовах. Тривалий в часі процес розбудови румунської вищої школи умовно можна поділити на 6 великих періодів:

  • 1634 – 1864-ті роки – умовно можна назвати періодом становлення вищої освіти в румунських князівствах. Основною тенденцією цього періоду була європейська спрямованість освітніх процесів, тобто наслідування кращих європейських зразків для створення і розбудови національної системи вищої освіти у структурному, змістовому й управлінському аспектах.
  • 1864 – 1918-ті роки – можна вважати періодом системного реформування всієї освіти в Румунії і вищої в тому числі. Серед основних тенденцій цього часу варто виділити розширення доступу до освіти всіх верств населення. Цьому сприяли розбудова нових і реорганізація наявних вищих навчальних закладів; націоналізація вищої школи, яка супроводжувалося відновленням національних пріоритетів в освіті на засадах збереження мови, історії й культури; модернізація університетської освіти на рівні управління та організації навчання, забезпечення умов для якісного вдосконалення освіти, підвищення престижності викладацької діяльності.
  • 1918 – 1948-ті роки – умовно можна визначити як період становлення власне національної вищої освіти. Ключовими тенденціями цього періоду стали: збільшення кількості вищих навчальних закладів у зв’язку з приєднанням до Румунії нових територій та об’єднання всіх освітніх закладів на приєднаних до Румунії територіях в єдину освітню систему; індустріальна спрямованість підготовки спеціалістів середньої та вищої ланки відповідно до потреб держави.
  • 1948 – 1989-ті роки – період розквіту соціалістичної моделі вищої школи в Румунії. До його тенденцій належать: комуністично-ідеологічна спрямованість всієї вищої освіти; національно-спрямований характер освітньої політики; політехнізація вищої освіти. Серед особливостей також можна виділити: процес адаптації спеціальностей до розбудови нового соціалістичного суспільства; селективний підхід до майбутніх кадрів; планове, регламентоване соціалістичними засадами, фінансування ВНЗ; збільшення підготовки технічних кадрів.
  • 1989 – 1999-ті роки – перехідний від авторитарної соціалістично-ідеологізованої до демократичної, ринково-орієнтованої європейської моделі вищої освіти. Тенденцією цього періоду можна вважати потужну законодавчу діяльність, спрямовану на забезпечення методологічних, теоретичних і практичних засад реформування університетської освіти.
  • з 1999 року – період євроінтеграційного реформування, головною тенденцією якого є цілеспрямована, систематична реалізація завдань Болонської угоди на законодавчому, фінансовому, управлінському рівнях.

Розвиток університетської освіти в Румунії за умов євроінтеграції

Аналіз, узагальнення і систематизація законодавчих документів, елементів систем фінансування і управління переконливо доводять свою значущість і визначальну роль в євроінтеграційному реформуванні університетської освіти в Румунії. Чітко простежується залежність ефективності реформування від трьох її базових складових: належним чином сформованої законодавчої бази відповідно до пріоритетних напрямів освітньої політики, що адаптована до євроінтеграційних процесів, та вчасного її (бази) оновлення і вдосконалення з урахуванням потреб ринку; гнучкої, розгалуженої системи фінансування реформаційних перетворень, основою яких є поступовий перехід від планового державного фінансування університетської сфери до індивідуального, залежно від здобутків і досягнень кожного університету; сучасної, прозорої та демократичної системи управління, яка забезпечується відкритістю інформації та залученням громадськості і студентських організацій до моніторингу управлінської діяльності на всіх рівнях університетського життя.

Зміст законодавчих документів засвідчує, що Румунія, ступивши на шлях розбудови сучасної європейської держави, в нових економічних і політичних реаліях достатньо цілеспрямовано й послідовно розробляє та імплементує такі документи в освітній сфері, які відповідають новій освітньої політиці європейських країн. Так, за період 1989-2011 роки було прийнято два закони про освіту (№ 83/1995 р.; № 1/2011 р.). Якщо перший закон, який декларував наміри про майбутню співпрацю з європейськими країнами, вирішував проблеми переходу від “радянської” системи вищої освіти до сучасної європейської, то другий сприяв гармонізації румунської та європейських університетських систем. Важливою також стала ціла низка законодавчих документів цього періоду, яка забезпечувала методологічне та економічне підґрунтя для ефективного реформування вищої школи.

Низький рівень асигнувань в освіту в перехідний період 1989-1999 роки, у зв’язку з політичними, соціальними і економічними проблемами країни того часу, змінився на позитивний тренд після 2000 року завдяки економічному зростанню країни і тіснішій співпраці з ЄС. В країні було запроваджено диференційовані підходи до оцінювання діяльності університетів, вищим навчальним закладам надано часткову фінансову автономію, започатковано на зразок європейських новітні структури “підприємницьких університетів”, а також забезпечено відкритість й прозорість фінансової політики університетських закладів. Сьогодні в Румунії, як і інших країнах ЄС, стрімко розвивається мережа дослідницьких університетів, які тісно співпрацюють з бізнесом та міжнародними інституціями. Стосовно особливостей фінансування, то варто також зазначити, що Румунія – одна з небагатьох європейських держав, де за виділення фінансування для університетів відповідають посередницькі організації, як наприклад NCEF.

Стосовно реформування системи управління вищою освітою в Румунії, то варто зазначити, що за основу змін у цій царині покладено принцип децентралізації, що забезпечується наданням університетам більшої автономії на всіх рівнях: академічному, фінансовому, організаційному та кадровому. При Міністерстві національної освіти створена ціла низка інституцій (ANOSR, ACPART, ARACIS, CNEAA, CNFIS, CNCSIS, CNATDCU та інші), які покликані реалізувати необхідні положення Болонської декларації. На внутріуніверситетському рівні система управління стає все більш демократичною та автономною, активно розбудовується система студентського самоуправління (шляхом заснування профспілок, асоціацій, союзів – USR, UNSR, ESU, EAS).

Реалізація завдань Болонської декларації – основа ефективного реформування румунської університетської освіти в контексті євроінтеграції.

Систематизація реформаційних змін в університетській освіті Румунії в контексті реалізації завдань Болонської декларації дає підстави зробити такі висновки. По-перше, має місце цілеспрямований характер реалізації всіх завдань в освітній сфері на шляху до євроінтеграції, що виражається в дотриманні запропонованих вимог, правил і критеріїв Європейського простору вищої освіти (ЕНЕА). Точно у відповідності до задекларованих напрямів були здійснені заходи із впровадження європейської системи отримання дипломів, ступенів, кредитів, інтернаціоналізовано систему забезпечення якості освіти, що включає міжнародну оцінку, акредитацію та сертифікацію освітніх програм університетів.

По-друге, відбувається системна консолідація всіх учасників освітнього процесу – від уряду країни до студентів і викладачів у розумінні важливості й необхідності забезпечення реформ з відповідною інтеграцією усіх зусиль, які направляються на досягнення єдиного позитивного результату. Помітною в національних масштабах стає мобілізація всього політичного, соціально-економічного і педагогічного потенціалу країни на вирішення завдань розбудови конкурентної вищої освіти.

По-третє, до сучасних тенденцій можна зарахувати широке впровадження інновацій та модернізацію змісту навчання відповідно до ринкових вимог; удосконалення програм вищої освіти відповідно до реальних інформаційних і навчальних потреб студентів; грунтовна розробка, проектування, впровадження та реалізація окремих елементів реформ і моніторинг відповідних результатів; прогнозування майбутнього розвитку навчального процесу на основі вдосконалення інформаційних послуг та ресурсів; уточнення й детальна регламентація статусу педагога у сфері вищої освіти.

Особливо великого значення Румунія надає забезпеченню міжнародної мобільності студентів, викладачів, науковців, як одного із завдань Болонського комюніке. Ставлення до нього в румунському суспільстві скоріш позитивне, тому що це і економія власних коштів на підготовку студентів за новими спеціальностями, і пропаганда досягнень румунської нації, культури тощо, і часткове забезпечення роботою випускників. Хоча тут спостерігаються й певні негаразди, дуже подібні до українських. Цікавим і вартим для запозичення є досвід боротьби румунських університетів з корупцією, як однією з найскладніших проблем сучасної вищої освіти в Україні (особливо заслуговує на увагу в цьому світлі проект “Коаліція за чисті університети”, який досить ефективно сприяє викоріненню корупції в румунських вишах).

Рекомендації для України

Дослідження розвитку університетської освіти в Румунії дає підстави зробити певні рекомендації, використання яких, на наш погляд, сприятиме оптимальній інтеграції української вищої школи в Європейський освітній простір. Насамперед, на цьому шляху необхідно вдосконалювати законодавчу базу. Як приклад, можна запозичити деякі ідеї нового румунського закону “Про Національну освіту”, №1/2011 р., котрий включає актуальні для українського законодавства питання.

Зокрема, вартими уваги можуть бути такі положення оновленого румунського законодавства:

  • Впровадження нової фінансової моделі з передбаченням основних та додаткових грошових надходжень до університетів, розбудова більш розгалуженої системи фінансування університетської освіти.
  • Формування багатоваріантної інвестиційної політики у галузі освіти шляхом розробки й запровадження нових форм фінансування та нових моделей економічної діяльності університетів. Розуміння того, що держава не може взяти на себе фінансування освіти в повному обсязі, наштовхує на необхідність виконання цього положення. Воно базується на участі не лише держави та університетів, а й бізнесу, громадян і не лише на рівні інвестування, а й навіть благодійності. Це пришвидшить зближення науки з виробництвом, оскільки сучасний розвиток суспільства потребує інтеграції університетів з науково–дослідними інститутами та промисловими підприємствами. Безпосередньо метою університетської освіти в Україні повинно стати зацікавлення бізнесу в інвестиціях у вищу освіту, і не лише для підготовки кадрів, а й для винайдення та розробки нових технологій.
  • Розробка нової методики рейтингування університетів, поділ останніх на університетські освітні центри, педагогічні та дослідницькі університети, освітні й творчі/художні ВНЗ та університети передових освітніх і наукових досліджень, а також їхня диференціація на п’ять основних груп (А, B, C, D, E) із врахуванням якості надання освітніх послуг.
  • Створення нових дорадчих органів для підтримки діяльності Міністерства національної освіти, що сприятиме децентралізації управління (Національна рада з наукової етики, науково-технологічного розвитку та інновацій; Національна рада щодо перевірки академічних звань, дипломів та сертифікатів; Національна рада наукових досліджень; Національна рада зі статистики і прогнозування у сфері вищої освіти).
  • Впровадження нових критеріїв зростання професійного/академічного рівня викладачів (науково-дослідна робота, участь в міжнародних проектах, публікаційна активність тощо).
  • Удосконалення університетського управління шляхом надання більшої автономії університетам, тобто створення законодавчих засад для самозабезпечення університетів і розвитку власної підприємницької діяльності, підвищення сили прийнятих ректором рішень, а також збільшення представництва студентів у сенаті університету та факультету, тобто максимальне залучення студентів до прийняття важливих рішень.

Відомим є той факт, що українські вищі навчальні заклади в Україні ще не мають необхідного рівня автономії, значно залежать від держави і централізованих управлінських рішень. На наш погляд, сприяти поширенню університетської автономії в Україні можливо через здійснення внутрішнього самоконтролю та просування культури університетського самоуправління, зокрема через:

  • розширення доступу до вищої освіти незаможної частини молоді шляхом залучення банків до фінансування державних освітніх програм;
  • покращення умов для забезпечення навчання упродовж життя, визнання й сертифікацію компетенцій, отриманих шляхом формального та неформального навчання;
  • посилення співпраці університетів України з румунськими ВНЗ на паритетних засадах, як ефективної форми обміну досвідом та інноваційними ідеями;
  • організацію заходів, покликаних забезпечувати якість освіти і які спрямовані на поступовий перехід від державного контролю до перманентного моніторингу з боку громадських об’єднань (як, наприклад, у Румунії працює “Коаліція за чисті університети”, яка спонукає ВНЗ до оприлюднення результатів своєї діяльності);
  • збільшення кількості організацій, котрі мають здійснювати моніторинг діяльності університетів на громадських засадах в частині якості надання освітніх послуг, фінансової діяльності, академічної доброчесності, управлінської діяльності (в Румунії це незалежні від міністерства освіти та інших державних структур інституції, такі як: Національна рада фінансування освіти (NCEF), Національна рада перевірки академічних звань, дипломів та сертифікатів (NCVATDC), Національна рада фінансування вищої освіти (NCHEF), Національна дослідницька рада (NRC), Національна рада ректорів (NRC)).

 

Верстку і загальну редакцію статті здійснив Володимир САЦИК


Ілона МАРІУЦ

Старший науковий співробітник
Інститут педагогіки НАПН України
ilonamariuts@gmail.com

Share