• Home »
  • Новини »
  • “Копенгагенська декларація” – новий глобальний соціальний контракт для вищої освіти
“Копенгагенська декларація” – новий глобальний соціальний контракт для вищої освіти

“Копенгагенська декларація” – новий глобальний соціальний контракт для вищої освіти

Одним із найсильніших атрибутів вищої освіти по всьому світу стає її здатність до перманентного самооновлення, що дає можливість підтримувати процес якісних змін, оптимально поєднувати самоврядні прагнення до нових знань із обов’язком діяти на користь суспільства. На сьогодні складається тенденція до того, що університети стають “двигунами” глобальної економіки знань, і саме з цієї причини повинні змінюватись й принципи взаємовідносин вищих навчальних закладів із урядовими, громадськими та приватними організаціями.

До результатів та наслідків традиційних реформ в університетах можна віднести: (1) появу низки додаткових місій, які можна втілити у життя лише завдяки спільній діяльності та зацікавленості всіх сторін у досягненні поставленої мети; (2) нові організаційні перепони і бар’єри; (3) надмірні адміністративні витрати; (4) все більш нестабільну академічну працю; (4) труднощі з фінансуванням фундаментальних досліджень та (5) не завжди позитивні зміни у сфері забезпечення якості вищої освіти.

Крім того, поточні реформи в університетах часто є досить необдуманими, рішення приймаються спонтанно, що заважає стабільному й збалансованому розвитку вищої освіти. Тому часто стається так, що національні уряди скорочують витрати на університети – у той час, коли соціальна вага та роль університетської освіти повинні зростати. Позитивних зрушень у цьому напрямі можна досягти завдяки укладенню нового соціального договору між урядом, суспільством та університетами.

Міжнародна група вчених, серед яких можна зустріти такі імена, як Chris Newfield, Cris Shore, Roxana Chiappa, Nick Lewis та інші, у червні 2016 року на Орхуській конференції (Aarhus University) розробила та презентувала проект “Новий соціальний контракт для вищої освіти”. Ця конференція відбувалась з ініціативи дослідників, які вже понад чотири роки працюють над спільним проектом з дослідження динамічних відносин між університетами та економікою знань /UNIKE/ в Європі та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

За словами науковців, даний проект повинен закласти фундамент для подальшого оновлення ключових принципів діяльності  університетів. Метою “нового соціального контракту” є переформатування головних принципів діяльності університетів з урахуванням постійних змін у відносинах з владою, приватними організаціями та суспільством. Ініційована декларація спрямована на те, щоби змінити роль вищої освіти та наукових досліджень у сучасному суспільстві та по-новому організувати процес університетської діяльності.

Відповідний документ, розроблений вченими, було презентовано як Копенгагенська (Оклендська) декларація. У її основі лежить 6 ключових принципів, які повинні стати головною метою діяльності університетів в найближчій перспективі: суспільне благо, соціальна відповідальність, академічна свобода, освітня автономія, незалежність університетів та гуманізація умов праці.

Суспільне благо

Між традиційними та сучасними університетами все більш явною стає відмінність, яка полягає в тому, що традиційні вищі навчальні заклади пропонують високу якість освіти та наукових досліджень лише для еліти суспільства. Університети ХХІ століття, навпаки ж, повинні враховувати інтереси усіх верств населення, незалежно від суспільного статусу людини. Освітні інвестиції, вкладені у студентів з більш низьким рівнем доходу, повинні бути аналогічними за якістю та обсягом відносно тих інвестицій, які спрямовані на фінансування елітного сектору. Це допоможе каталізувати розвиток всього суспільства.

Соціальна відповідальність

Основними обов’язками вищої освіти перед суспільством є поліпшення соціального, культурного, політичного, етичного та матеріального благополуччя. Виконання цих зобов’язань вимагає співпраці уряду та бізнесу та їхнього відповідального ставлення по відношенню до вищої освіти, врахування права університетів на свободу і незалежність. У такому разі вища освіта зможе по-справжньому виступати в якості “критика та совісті суспільства”.

Академічна свобода

Академічна свобода уособлює відповідні права і відповідальність, дає можливість викладачам, співробітникам та студентам, не побоюючись якихось санкцій або цензури, вільно працювати в обраній науковій сфері, створювати і розвивати власну вченість, академічні дисципліни і дослідницькі місії університетів.

Освітня автономія

Зазвичай якісне здійснення професійної діяльності навчальними закладами залежить від автономії працівників сфери освіти щодо якихось приватних інтересів, чию б сторону (університету, держави чи приватних осіб) вони не відображали. Суспільне значення вищої освіти залежить від здатності всіх членів академічної спільноти відкрито говорити про реальний стан у своїй царині, не дивлячись на фінансові та політичні інтереси довкола. Крім того, це означає, що в першу чергу фінансуватись повинні некомерційні освітні заходи, які сприяють створенню та поширенню фундаментальних знань.

Університетська незалежність

Зміст цього принципу полягає в тому, що відповідальність університетів перед суспільством завжди повинна мати пріоритет над відповідальністю перед їхніми спонсорами. Важливо пам’ятати, що не можна заради досягнення приватних цілей використовувати будь-які фінансові обмеження, аби маніпулювати вищими навчальними закладами та ставити під загрозу такі принципи їхньої діяльності, як освітня автономія, академічна свобода та соціальна відповідальність.

Гуманізація умов праці

Університети повинні створювати такі умови праці, які б забезпечували захист наукової та соціальної різноманітності, повагу до прав та гідності кожного члена університетської спільноти. До таких належить право на інтелектуальне та професійне самовизначення, право не бути звільненим “за власним бажанням”, право на робоче місце, де не буде знущання над працівником та зловживання владою, право критикувати університет в громадських місцях, тобто на свободу слова, та право на відхилення недоречних форм оцінювання.

Читайте такожСуспільне і приватне у вищій освіті: синтез економічного та політичного підходів

Susan Wright, професор педагогічної антропології Орхуського університету і один з восьми членів редакційного комітету Декларації, підкреслила, що вже протягом тривалого проміжку часу існує традиція, коли університети виступають доволі відокремленим сектором, захищеним від політичних та економічних інтересів. Проте, саме на конференції вчені повинні дійти взаємозгоди щодо побудови університетів нового типу із врахуванням інтересів промислової та фінансової сфери, уряду та громадськості.

Також професор відзначила, що ініційований документ повинен потрапити передусім до тих університетів, які “заблукали в метушні, намагаючись вижити в сучасних умовах” та не можуть знайти шляхи для подальшого розвитку. Адже, за її словами, “існує надзвичайно великий тиск на університети, які ледве зводять кінці з кінцями, і тому вони з часом перестають ефективно працювати на користь суспільства”.

Susan Wright, зважаючи на те, що більшість дослідників з Європи, Північної Америки та Австралії вже активно сприяють поширенню принципів Декларації,  закликала також вчених з Азії, Африки та Латинської Америки не бути байдужими до подальшої долі університетів у своїх країнах та долучитися до реалізації проекту.

Chris Newfield, професор літератури та американських досліджень Каліфорнійського університету у Санта-Барбарі, який також є членом комітету, зауважив, що хотів би почути коментарі вчених щодо того, якою саме вони бачать декларацію: “реалістичною”, “занадто загадковою”, “подібною до директиви”, або ж із сильно вираженим “культурним забарвленням”.

Читайте такожБоліваріанський Університет Венесуели: радикальна альтернатива в глобальному полі вищої освіти

Кінцева мета реалізації проекту ще активно обговорюється, проте професор Newfield вже підкреслює, що для отримання максимального результату університети та вчені повинні бути готовими підписати Декларацію одразу після того, як її остаточний варіант буде презентовано для ознайомлення, що очікується вже на кінець 2016 року. Він порівняв “освітню кризу”, яка за його словами полягає в тому, що університети нині сприймаються політичним істеблішментом переважно як “навчальні центри зайнятості”, із “кризою навчального клімату”, коли дуже часто у ході навчання ми робимо на низькому рівні ті речі, які могли б виконувати набагато ліпше.

Однією з головних цілей Декларації є те, щоб “розпочати дискусію про неринкові та суспільні блага”, на створенні яких повинна бути зосереджена вся діяльність університетів. Вищі навчальні заклади на певному рівні знають про важливість таких благ, проте перед ними не стоїть конкретного завдання від політиків в цій частині, що однозначно потрібно змінювати.

Загалом, проект має фундаментальне значення для підтримки розвинутими суспільствами ініціативи щодо розвитку демократичної вищої освіти. І ніякі інші заклади на планеті, окрім самих університетів, за словами вчених, не можуть реалізувати подібного роду плани. У нинішній доволі критичний момент, коли нові освітні реформи не враховують вказані принципи та ставлять під загрозу базові цінності і потенційний вклад університетів, коли зростає податковий тиск на них тощо, університети та наукові кола повинні бути ще більш пильними.

Просвітницька діяльність університетських закладів повинна бути захищеною від особливих інтересів, зокрема з боку уряду. Навіть там, де університети покладаються на різні джерела фінансування, академічна свобода, університетська незалежність, соціальна відповідальність, гуманні умови праці, а також суспільне благо мають переважати в фінансових, політичних та організаційних рішеннях, які впливають на викладання, навчання і дослідження. Уряди повинні утримуватися від фінансування як способу маніпулювання університетами та інвестувати свої ресурси у дійсний розвиток вищої освіти.

 

Реферований огляд підготувала Юлія БУРМА – за матеріалами Academics draft ‘new social contract for higher education’

Share