Масові відкриті онлайн-курси – “цунамі обіцянок”

Масові відкриті онлайн-курси – “цунамі обіцянок”

‹ Стефан ПОПЕНІЦІ ›

У статті відомого міжнародного експерта з вищої освіти розвінчуються численні міфи про масові відкриті онлайн-курси. Аналізуються останні наукові дослідження та наводяться нові факти і статистичні дані, які спростовують феномен глобальної технологічної революції в освітній сфері на основі МВОК.

Багато фахівців та експертів передбачали, що масові відкриті онлайн-курси (МВОК, від англ. MOOC – Massive Open Online Courses – прим.) повністю змінять існуючі “правила гри” у вищій освіті. Пов’язаний з курсами ентузіазм був всезагальним, а ідея реалізації моделі групового мислення в освіті здавалася настільки захопливою, що багато університетів по всьому світу сприйняли МВОК як панацею для “навчання 21-го століття”, без всіляких коливань чи критичної рефлексії.

Інформація про МВОК останніми роками подавалася у світлі достатньо сильних метафоричних образів, що виражали ту значну амплітуду змін, які ці курси нібито приносять у сферу вищої освіти. Починаючи з 2012 року, їх часто асоціювали із різноманітними стихійними лихами – від “цунамі” до “лавини”, або навіть “землетрусу”, які можуть повністю змінити існуючий освітній ландшафт. MВОК, як стверджували численні їх прихильники – це своєрідне “цунамі змін”, яке “наближається, не дивлячись на те, подобається вам це чи ні”.

2012 рік був позначений стійким очікуванням “історичної трансформації освіти на основі МВОК”, що з євангельською пристрастю подавалося як ключ до вирішення усіх проблем, які стоять перед вищою освітою. Навколо тільки й точилися розмови про те, що бідні верстви населення нарешті отримають змогу долучитися до навчальних курсів від Гарварду чи Масачусетсу, студенти зі всіх країн світу отримають вільний доступ до вищої освіти й алегоричну “браму знань” вперше в історії буде відчинено настіж.

У газеті New York Times в кінці 2012 року було опубліковано статтю із промовистим заголовком “Рік МВОК”. Девід Брукс і Томас Фрідман написали захопливий матеріал про “MВОК-революцію”, “цунамі”, яке, без сумніву, трансформує усю вищу освіту. Видання Economist також підтримало цей тренд, опублікувавши статтю із обнадійливою назвою “Вільна освіта. Засвоєння нових уроків”, яка привертає до себе увагу таким змістом:

MВОК – це більше, ніж хороші університетські лекції, доступні через Інтернет. Справжня інновація криється у консолідації учених, які розмовляють мовою інтерактивних навчальних занять за посередництвом автоматизованих тестів, вправ та навіть ігор. У лекціях, які проходять наживо, немає опцій “пауза”, “перемотування” (або “вперед”). MВОК збагачують освіту студентством зі всього світу, особливо тими студентами, які відчувають нестачу фінансових коштів і є незадоволеними від того, що пропонують університети у їх країнах. Та й для багатьох інших осіб, особливо з бідних країн, онлайн-освіта широко відкриває двері нових можливостей.

Намагання віднайти певне унікальне рішення щодо забезпечення доступної та якісної вищої освіти завжди захоплювали уяву багатьох вчених та експертів. Однак, розвиток саме останніх подій виглядав просто фантастично: двері до того, що часопис Time назвав “Висококласне навчання за невисоку ціну”, були винайдені і нові стартапи та венчурні капіталісти були уже там поруч аби відкрити ці двері першими на користь бідних у всьому світі. З цього приводу Томас Фрідман стверджував у 2012 році, що “ніщо більше не має такого значного потенціалу для подолання бідності” як дане рішення Силіконової долини і саме масові відкриті онлайн-курси “розблокують більше мільярда мізків для розв’язання найактуальніших світових проблем”.

Немає жодних сумнівів, що зростання нерівності між людьми є величезною проблемою для всього людства. Однак важливо пам’ятати, що саме через Силіконову долину Сан-Франциско – одне з найбільш економічно “нерівних” міст у США. Справа в тому, що нові ідеї Силіконової долини доволі часто не спрацьовують на її ж території і американські політики повсюдно роблять публічні заклики дати цьому обґрунтоване наукове пояснення. У цьому зв’язку, викликають певні сумніви й інші інноваційні рішення, які беруть початок із Силіконової долини і покликані забезпечувати чи то доступну для всіх освіту, чи то суттєве скорочення чисельності безхатченків тощо.

Ще однією заманливою обіцянкою було те, що “Інтернет-революція” стане такою собі панацеєю для бюджетів у сфері вищої освіти. Університети були щасливі спостерігати за цим новим трендом в умовах перманентних фінансових труднощів. У статті “Змінюючи економіку освіти” Wall Street Journal презентував MВОК в якості нової перспективи для університетів,  яка спроможна змінити увесь освітній ландшафт. Інший фінансовий журнал з рішучою впевненістю наголошував, що “Безкоштовні онлайн-курси обумовлять зміни в університетах”, і саме тому “провідні університети по всьому світу поспішають організовувати безкоштовні курси онлайн, створення так званих масових відкритих онлайн-курсів, або MВОК”. Як не дивно, і від Силіконової долини походила дуже схожа ініціатива: “Масові відкриті онлайн-курси революціонізують вищу освіту. MВОК забезпечують щось для всіх”.

Використання доказової бази на той час було рідкістю, що виглядало досить незвичним стосовно сфери, яка весь час має справу з фактологічними даними. Доброю новиною стало те, що останні наукові дослідження починають заповнювати цю прогалину. Як виявляється, отримані нові дані і факти розвінчують більшість існуючих великих обіцянок щодо можливостей і перспектив масових відкритих онлайн-курсів. Після деякого “похмілля”, навіяного надмірною та нав’язливою рекламою MВОК, загального сплеску ентузіазму університети мають “отямитися” і тверезо подивитися на відповідні фактологічні дані, прийняти існуючу реальність, оцінити переваги та ризики та переглянути свою поведінку.

Без сумніву, MВОК асоціюються із вагомими вигодами для суспільства та університетів. Спроможність за допомогою технологій пов’язувати між собою академічне життя і суспільну дискусію, нові можливості надання вільного доступу усім охочим до високоякісного навчального контенту, очевидно, багатьом приносять велику користь. Однак, особливої ваги у цьому контексті набуває ще не досліджена до цих пір характеристика, яка може суттєво впливати на майбутній розвиток університетських закладів – це витрати і ризики, пов’язані з розробкою і впровадженням масових відкритих онлайн-курсів. Адже позбавлений змісту ентузіазм та запровадження курсів наосліп можуть призвести до багатьох витрат і втрат, які навіть важко уявити – і ці ризики університети мають неодмінно враховувати.

Наївні припущення про цільову аудиторію і маркетингові можливості MВОК

На сьогодні існує багато доволі цікавих досліджень у сфері MВОК. В одному з останніх, яке проводилось дослідниками Пенсільванського університету, було здійснено обстеження більше 400 тисяч активних студентів, долучених до курсів, що пропонуються університетом через платформу Coursera. За результатами опрацювання великого масиву отриманих даних учені прийшли до приголомшливого висновку, що 83% MВОК-студентів уже володіють дипломами чи ступенями про завершення дво- чи чотирирічної вищої освіти. На питання, чи планують вони здобувати нові освітні ступені багато з них висловились із сумнівом, так як 69% із них уже працевлаштовані. Ці та інші дані свідчать на користь тих експертів, які наголошують, що витрачання значних ресурсів (оплата за розробку курсів, час на дослідження, викладання, адміністрування контенту та розбудова ІТ-інфраструктури) на потреби розробки безкоштовних онлайн-курсів заради залучення нових студентів – просто наївна і дороговартісна помилка.

Як інструмент маркетингу, то інвестиції у MВОК можуть виявитися непропорційно великими до прикладених зусиль і понесених витрат, з огляду на реально невелику чисельність студентів, які вступають до університету саме завдяки попередній участі в університетських МВОК. Крім того, невеликі університети цілком свідомі того, що тільки найпрестижніші і відомі гравці на цьому ринку спроможні залучити велику аудиторію студентів. Ось чому багато закладів не компенсують понесені інвестиційні витрати та не отримують співвимірний з ними прибуток у результаті розробки і запровадження власних МВОК.

Нові дослідження і дані викликають зміни у самих підходах, в рамках вищої освіти, до MВОК. Так, у ще одному недавньому дослідженні, яке базувалось на опитуванні очільників університетських закладів (2831 коледжів і університетів) щодо перспектив розбудови Інтернет-освіти, було виявлено, що 39% опитаних не вірять, що MВОК є ефективною і життєздатною моделлю для їх закладів (у 2012 році таких було 26%).

Привертає увагу також широко вживана підміна понять – щодо MВОК та загалом Інтернет-освіти. У той час, коли онлайн-освіта представляє собою важливе педагогічне рішення, яке знаходиться у розпорядженні більшості університетів уже протягом багатьох десятиліть, то MВОК – це специфічна платформа, розроблена задля пропонування “відкритих” курсів передусім потенційним студентам. Існує багато інших відмінностей, але найбільш важливим аспектом є те, що багато управлінців зі сфери вищої освіти починають розуміти, що “благодійність починається вдома”. Мається на увазі, що забезпечення належної якості онлайн-освіти для своїх студентів є надскладним завданням і з огляду на це витрачати гроші й час на тих, хто уже освічений, працевлаштований і навряд чи зацікавлений у нових, але вже платних, курсах – недозволена розкіш.

Від клікання “мишкою” до цеглин

Іншим поширеним трендом було очікування “лавини, яка наближається”, відповідно до чого пропагувалася ідея необхідності повного розпродажу університетських кампусів інвесторам у сфері нерухомості. Технології, як аргументувалося у дослідженні, обумовлюють перетворення університетських кампусів у застарілий рудимент, який не відповідає сучасному плину часу. Подібні аргументи також наводяться у ще одній роботі – “Кінець життя університетського кампусу”, автор якої зазначає:

MВОК лише підтверджують те, що ми знали протягом багатьох років: найважливішою цінністю університетів є інформація, яка в теперішній час відкрита для всіх і без всіляких виключень, а отже – більшою чи меншою мірою нічого не вартує у грошовому еквіваленті. То чом би просто університетам не ділитися цією інформацією? Це означає, що університетські заклади не є більше тими єдиними чи досконалішими агрегаторами інформації. Цю роль перейняв на себе Інтернет.

Зрозуміло, що інформація як така не є навчанням і дані не є знанням, хоча це предмет іншої дискусії. Проблема полягає в тому, що представлення університетського кампусу як чогось уже безкорисного є величезною помилкою, що, напевно, принесе немало неприємних сюрпризів для тих, хто захопився такою ідеєю. Насправді, ті, хто пропагує подібного роду думки, нині активно розбудовують свою власну мережу кампусів із цілком матеріальних цегли та вапна. Явно проглядається парадоксальна ситуація …

У нещодавній статті, опублікованій BBC News під назвою “Онлайн-студенти не можуть не бути комунікабельними”, читаємо:

Замість знесення старих запилених аудиторій революція у сфері онлайн-університетів приводить до створення нових. Так, Coursera, найбільший каліфорнійський провайдер онлайнових курсів, нині створює нову міжнародну мережу “навчальних центрів”, де студенти зможуть прослуховувати віртуальні курси наживо, у приміщеннях, збудованих із цілком реальних цегли та вапна.

Сумно і дивно спостерігати як багато експертів і менеджерів зі сфери вищої освіти упускають важливий аспект, що існує “непереборна соціальна сторона навчання”. Ця деталь, яка має пряме відношення і до вищої освіти, була відкрита саме інвесторами із Силіконової долини. Можливо, це й змінить відношення тих, хто виступає за недоцільність існування кампусів, а може й ні! У будь-якому разі стає зрозумілим, що нові технології лише підвищують цінність університетської інфраструктури. Університети мають віднайти нові способи використання свого фізичного простору для підвищення якості навчання і виховання креативності та інновацій.

Важливо також дослідити, чи не зумовлюють MВОК зміщення акцентів і ресурсів від онлайн-освіти до систем управління навчанням, які практикуються в університетських закладах в частині їх “традиційних” курсів. Іншими словами, масові вільні онлайн-курси можуть бути цікавими для усіх охочих у їх використанні. Але з точки зору університетів, які знаходяться під постійним фінансовим тиском і стикаються із необхідністю перманентного скорочення фінансових витрат, вкрай важливо переконатися, що подібні зусилля не зумовлюють скорочення фінансування та інвестицій на благо власної онлайн-освіти чи інших технологічних рішень, які працюють на потреби своїх дійсних, а не потенційних, студентів.

Деякі університети незабаром зрозуміють, що їх застарілі системи управління навчанням у якості маркетингового інструменту працюють проти них більшою мірою, ніж усі можливі наслідки, пов’язані із деякими популярними MВОК. З огляду на це, підготовка академічного персоналу у сфері нових технологій для поліпшення якості навчання є важливим і перспективним напрямом для інвестування. Звісно, університети можуть не мати можливості оплачувати усі свої витрати, однак стає зрозумілим, що забезпечення належної якості онлайн-освіти саме для своїх дійсних студентів – найбільш важлива інвестиція. Ось чому нав’язливі і набридливі потоки MВОК-реклами повинні розглядатися з великою обережністю, адже можуть призвести до більшої шкоди, ніж користі, особливо якщо мова йде про невеликі університетські заклади.

Бідні залишаються бідними, а багаті … отримують ще одне безкоштовне благо

Дослідження, проведені у Пенсільванському університеті, також спростовують міф про те, що MВОК відкривають “двері достатку” для бідних і знедолених. Учені доводять не лише те, що переважна більшість учасників онлайн-курсів – уже високоосвічені, але й що дві третини MВОК-студентів проживають у країнах ОЕСР, тобто провідних промислово розвинених країнах світу. На які, однак, припадає лише 18% світового населення. Іншими словами, віра у те, що МВОК “протидіють бідності” – поверхнева та необґрунтована, чого і слід було очікувати. Цікавим було б, однак, з’ясувати, чому так поверхнево сприймаються проблеми бідності і можливостей людей, які проживають у бідних країнах?

У пошуках панацеї

Дійсне зосередження уваги на якісному викладанні і навчанні, персоналізації освіти та шляхах підвищення освітньої зацікавленості студентів – це те, що насправді може зробити університетський заклад життєздатною та успішною організацією. Майбутнє університетів не може змінитися від набору ґаджетів або інших технічних засобів, а лише за допомогою нового бачення, здатного генерувати новий контекст, в якому новітні технології можна було б використати для посилення ефективних педагогічних рішень, відповідно до потреб і викликів XXI століття.

 

Переклад і підготовка матеріалуВолодимир Сацик

Оригінал публікації: Stefan POPENICI. MOOCs – A Tsunami of Promises

Share