• Home »
  • Огляди »
  • Homemade English Brunch: патріотичний розмовний клуб із вивчення англійської мови
Homemade English Brunch: патріотичний розмовний клуб із вивчення англійської мови

Homemade English Brunch: патріотичний розмовний клуб із вивчення англійської мови

Нещодавно у Києві з’явилася нова можливість поєднувати приємне із дуже корисним – вивчати англійську мову в неформальній дружній атмосфері разом із викладачами та носіями мови. Єдина умова для всіх учасників – стати благодійниками, здійснивши хоча б невеличкий фінансовий внесок на допомогу українським бійцям, які беруть участь у бойових діях на сході країни. Про проект Homemade English Brunch у форматі інтерв’ю ©Освітнім трендам розповіли його засновниці – Тетяна Котюк та Оксана Ляшук.

 

Тетяно, Оксано, скажіть будь ласка, як виникла ідея створення такого собі патріотичного розмовного клубу з промовистою назвою Homemade English Brunch?

Тетяна: Організаторів проекту загалом троє – Оксана Ляшук, Настя Йоган і я, Тетяна Котюк. Одного разу ми зібрались і стали міркувати, що такого цікавого й корисного можна було б вчинити аби допомогти країні в нинішній нелегкий час. У результаті народилась оригінальна ідея – акумулювати кошти для допомоги військовим. Ми довго думали-гадали, чим саме можемо бути їм корисними. І стали пригадувати свої таланти … Так вийшло, що Оксана закінчила Лінгвістичний університет і добре володіє англійською мовою.

Оксана: А дівчата – маркетологи і вміють створювати рекламу, поширювати інформацію та об’єднувати нових людей навколо цікавих інноваційних ідей.

Тетяна: Так і виникла ідея проводити розмовні клуби з англійської мови.

Ви розповідали, що запрошуєте на свої заняття носіїв мови. Чи були труднощі у пошуку таких фахівців?

Оксана: Наші спільні заняття проходять у дуже дружній атмосфері, надзвичайно домашній і теплій. Здебільшого наші відвідувачі – це друзі, друзі друзів. Зрештою, всі, хто приходить, стають нашими друзями. Носій мови, якого ми запрошуємо на заняття – це також наш друг, приблизно однакового з нами віку. Одного разу просто запропонували, чи хотів би він приєднатися до нас для спілкування.

Тетяна: Насправді останнього заняття у нас вперше на гостинах був носій мови. До цього часу ми провели вже п’ять зустрічей, щонеділі зустрічалися і в нас дотепер ще не було нейтів-спікера як учасника.

 

Анастасія ЙОГАН – New Business Development Manager at YoCard
Оксана ЛЯШУК
– старший викладач DEC School
Тетяна КОТЮК
– менеджер з маркетингу ТОВ “Інвестиційна компанія МВМ”

Ви проводите уроки на конкретні теми, тобто усі заздалегідь знають, про що буде йти мова? Чи використовуєте якісь матеріали, фото, відео?

Тетяна: Так, ми з дівчатами шукаємо відео, а потім на занятті переглядаємо уривки з різних фільмів.

Сьогодні (22 березня) на занятті ви розділили учнів на дві групи за рівнем мови – нижче та вище середнього. Чи практикували такий розподіл раніше?

Оксана: Ми розділяємо групи для навчання таким чином, щоб людям було зручніше і не так страшно розмовляти, тому що хтось знає англійську мову краще, хтось – гірше. Якщо кількість студентів, друзів, які приходять до нас, достатньо велика, тоді розділяємо. Але якщо більш тісна компанія (7-8 осіб) – то зводимо всіх в одну групу. В принципі, ці люди володіють англійською мовою на середньому рівні чи вище. Ми намагаємося створити таку атмосферу, щоб усім було комфортно спілкуватися.

Скажіть, чи така ідея із вивчення англійської мови виникла, так би мовити, сама по собі, чи ви черпали десь деінде позитивний досвід?

Оксана: Я маю досить великий досвід роботи зі студентами різного віку на мовних курсах, також довгий час працювала конкретно із розмовними клубами. Мета наших зустрічей – поспілкуватися, водночас відпочити і попрактикувати англійську мову, поділитися думками, емоціями, підтримати один одного в цей доволі нелегкий для нас час. Просто бути разом.

Я не дивлюсь на бранчі як на просто спосіб навчити когось англійської мови. Можливо, хтось у нас знайде нових друзів. Тут ми всі фактично релаксуємо – не тільки навчаємось, а й комунікуємо, смакуючи чай, капкейки, а заодно й збираємо українським солдатам хоч і невелику, але таку важливу нині допомогу.

Що стосується підходу до навчання, то щотижня він у різний. У нас довільна форма навчання. Ми знаємо, хто прийде на розмовний клуб і орієнтуємося на аудиторію. Якщо людям легше з якимись матеріалами, тримати щось у руках, дивитися і говорити, тоді вони мають певні роздаткові матеріали. Якщо ж їм цікаво просто поспілкуватися – то вони навпаки мені кажуть: “Оксано, ми не хочемо прив’язуватися до папірців, не треба школи, давай будемо просто розмовляти”. Сьогодні будуть якраз ті люди, які хочуть розмовляти.

З моєї точки зору, англійська мова має вивчатися в легкій манері. Не повинно бути якихось складних домашніх завдань, на кшталт “ану вчи бігом” і таке інше. Я не є якимсь надто strict teacher.

Чи були у Вашому університеті або школі подібні методики викладання?

Оксана: Між собою ми називаємо університетський підхід “совковським”. Прийшов-вивчив-розказав-пішов-забув. А взагалі говорити про те, яка методика вивчення англійської мови краща і яку обирати, можна багато, оскільки це дуже індивідуально. Але все ж таки ясно, що краще черпати знання з різних джерел. Є місце розмові, є місце правилам, більшій строгості. У нас – релакс. Англійською (усміхається).

Тетяна: У школі, де я навчалась (а це школа в невеликому місті) якраз із англійською мовою все було дуже добре. Проте часто має місце, коли викладачі розділяють навчання: наприклад, ось це – граматика, а це – розмовна мова. Тоді виходить так, що я бездоганно вирішую тести з граматики, але потім розмовляю взагалі без правил. Тобто можу щось сказати, ніби розумію, проте … Чим більше практикуєшся у розмові, тим легшою стає граматика. І ти можеш навіть не знати правило чи визначення, чому я саме так вживаю, але якщо слухаєш людей, які правильно говорять, то потім автоматично повторюєш так само. Починаєш використовувати правила, не замислюючись над ними зайвий раз.

Як ви дивитися на те, щоби англійську мову в усіх навчальних закладах позиціонували не як дисципліну, а як засіб комунікації?

Тетяна: Якщо чесно, я думаю, що це проблема не тільки англійської мови, а й будь-якого іншого предмета вивчення. Усе залежить від учителя. Можна й на хімію приходити, зубрити формули, не розуміючи взагалі, для чого вони. А можна приходити й робити якісь експерименти – розуміти, що ти робиш. Так само і з англійською мовою. Напевно, у кожного із нас своя реальність. Хто що бачив, так і сприймає. Проте чим більше було б занять з англійської мови, тим було би краще, на мою думку. От, наприклад, у нас в КНЕУ (Київський національний економічний університет – ред.) до другого курсу більшість студентів вивчають англійську мову, а після того припиняють, наче далі вона непотрібна. Я вважаю, що це вкрай нерозумно.

Можливо, було б куди краще, якби нам ще у школі пояснили, що знаючи англійську мову, ми зможемо слухати пісні своїх улюблених виконавців і розуміти, про що вони співають? Тобто це питання методики викладання?

Оксана: Стосовно методики викладання у школах – тут дійсно є над чим працювати. У приватних навчальних закладах часто рівень викладання англійської мови на порядок вищий, використовуються різні методики. На жаль, у звичайних загальноосвітніх школах і малих, і великих міст рівень викладання зазвичай гірший. І в такому випадку все дійсно залежить від викладача, а не від пропонованої методики. Тому стосовно підходу, я вважаю, що його потрібно не просто коригувати, а докорінно змінювати. Щоб діти, по-перше, хотіли, а, по-друге, дійсно могли розвиватися.

Скажіть будь ласка, коли ситуація в країні стабілізується, війна закінчиться, ви продовжуватимете збирати людей надалі і чи з комерційною метою?

Оксана: Ми про це думали. Але загальна мета в нашому випадку все одно має бути благодійною, тому що мені дуже подобається те, що ми робимо от в такому форматі. Ми сиділи якось з Танею і міркували – кількасот гривень, які ми збираємо щотижня, ніби й нічого у порівнянні з реальними потребами військових, але ж все-таки це гроші у порівнянні з нічим. Хоча грошова сума, на яку ми виходимо, і не є дуже великою … Як усі казали на початку Революції гідності: “Ми – крапля в морі”, так? Ми – така-от крапля в морі. І надалі я хочу збирати бранчі для того, щоб допомагати в інших справах, бо є багато людей, які потребують такої підтримки. Я все-таки хочу – і так воно й буде – щоб ми далі проводили розмовні клуби заради благодійної мети.

Дівчата, ви молодці! У вас дуже гарна ідея і затишне місце для її реалізації!
Зичимо вам суцільних успіхів!

 

Розмову вела студентка IV курсу спеціальності
“Видавнича справа та редагування”
Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка
Аліна БОДНАР

Share