• Home »
  • Наукові статті »
  • Партнерство бізнесу, держави та університетів як стратегічний ресурс інноваційного розвитку України
Партнерство бізнесу, держави та університетів  як стратегічний ресурс інноваційного розвитку України

Партнерство бізнесу, держави та університетів як стратегічний ресурс інноваційного розвитку України

‹ Юлія СЕМЕНЕЦЬ ›

У статті розглянуто особливості моделі “потрійної спіралі” співпраці університетів, бізнесу та держави, обґрунтовано доцільність її впровадження для інноваційного розвитку України, складено та проаналізовано систему переваг для кожного з трьох учасників цієї системи взаємодії. Проаналізовано Закон України “Про вищу освіту” в частині фінансування інноваційної діяльності університетів, розглянуто створення сталих фондів ВНЗ як ресурсу для проведення науково-дослідних робіт і досягнення фінансової незалежності, запропоновано напрями розбудови в Україні ефективної моделі партнерства.

Освіта в системі чинників конкурентоспроможності країни

За індексом глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму Україна за 2015−2016 рр. посіла 79-е місце серед 140 країн, втратила 3 позиції порівняно з 2014−2015 рр. і дотепер не досягла рівня 2012−2013 рр. (73-є місце). Попри високий рівень охоплення населення освітою, зокрема вищою, її якість, наявність науково-дослідних розробок  та рівень підготовки персоналу знаходяться у незадовільному стані. Неякісна освіта, в свою чергу, не дозволяє створювати нові знання, комерціалізувати їх, винаходити нові технології та застосовувати інновації. У розвинених країнах інноваційний розвиток стає можливим завдяки тісній співпраці між університетами, підприємствами і державою, побудованій на основі моделі “потрійної спіралі” Г.Іцковіца. Ця модель описує механізм взаємозв’язку університетів, бізнесу та держави і характеризує роль кожного з інститутів у розвитку інновацій. На практиці модель “потрійної спіралі” застосовується країнами Америки, Європи та Південно-Східної Азії [4].

В сучасних умовах глобалізаційного розвитку конкурентоспроможність економіки країни залежить від її здатності вчасно та адекватно реагувати на потреби суспільства та продукувати інновації, що є можливим лише за умови розбудови якісної системи освіти та високої якості людського капіталу. Загальновідомо, що інноваційний розвиток країни базується на створенні та впровадженні нових технологій в усіх сферах економіки та суспільного життя.

При цьому максимальний ефект досягається тоді, коли такі технології продукуються всередині країни як результат ефективної роботи високоосвічених і кваліфікованих кадрів. Превалювання протягом тривалого проміжку часу імпорту технологій не створює умов для їх виробництва в країні і лише посилює залежність від інших держав, що негативно впливає на конкурентоспроможність економіки.

Рівень конкурентоспроможності — це “оцінка”, яку отримує країна за свої зусилля в розвитку різних сфер суспільного життя і яка демонструє можливості її подальшого поступу, вказує на вже досягнуті країною результати і є сигналом для зовнішніх інвесторів щодо подальших перспектив.

У контексті такої розвідки особливий інтерес становить розвиток системи вищої освіти як один із факторів, що враховується при оцінці рівня конкурентоспроможності країни. Його аналіз у розрізі складових за даними Звіту з глобальної конкурентоспроможності за 2015−2016 рр. подано на рис. 1.

Рис. 1. Місце України у рейтингу глобальної конкурентоспроможності 2015-2016 рр. за складовою “Вища освіта і професійна підготовка” / Складено на основі [4]

Рис. 1. Місце України у рейтингу глобальної конкурентоспроможності 2015-2016 рр. за складовою “Вища освіта і професійна підготовка” / Складено на основі [4]

За наведеними на рис. 1 даними випливають такі поточні висновки:

  • найвищі позиції Україна займає за рівнем охоплення населення вищою освітою (14-те місце зі 140 країн) після Греції, США, Фінляндії, Німеччини та ін.;
  • рівень якості освітньої системи є низьким, не відповідає високому рівню кількісних показників охоплення (54-те місце);
  • найгірші показники Україна має за якістю управлінських шкіл (менеджменту, бізнес-шкіл), що є свідченням нерозвиненості цієї системи в країні і призводить до нестачі висококваліфікованих управлінців та неефективності управлінських процесів;
  • показники професійної підготовки під час роботи вказують на низьку фаховість кадрів і відсутність постійного підвищення кваліфікації та навчання протягом життя.

Передумови розвитку партнерства у вищій освіті

Отримана в спадок від СРСР, українська освітня система потребує вирішення низки проблем, серед варто виокремити такі:

  • неготовність вищих навчальних закладів до функціонування в умовах ринкової економіки;
  • зниження якості освіти і конкурентоспроможності освітніх закладів на глобальному ринку;
  • відсутність ефективного партнерства між державою, вищими навчальними закладами та бізнесом;
  • невідповідність між пропозицією освітніх послуг і попитом на них з боку ринку праці;
  • дефіцит висококваліфікованих кадрів;
  • застаріла матеріально-технічна база [5, с. 13].

Одним із головних завдань в частині модернізації вітчизняної системи вищої освіти стає налагодження продуктивного механізму співпраці між університетами, бізнесом та державою, що дозволить збільшити ефективність освітньої діяльності та виробити шляхи трансферу технологій у виробництво, комерціалізувати знання загалом.

Ефективну модель такої взаємодії запропонував американський вчений Генрі Іцковіц, назвавши її моделлю “потрійної спіралі”. Потрійна спіраль як синтез елементів — це платформа для формування інститутів, створення нових організаційних форм для впровадження інновацій. Потрійна спіраль зазвичай починається зі встановлення між університетом, бізнесом та державою взаємних відносин, в яких кожен намагається підвищити ефективність інших [2, с. 8].

Концепція “потрійної спіралі” містить три основні елементи:

  1. Вагома роль університетів у взаємодії з бізнесом і державою в контексті суспільства знань.
  2. Інноваційна складова співпраці походить не з ініціативи держави, а із взаємодії “університет — бізнес — влада”.
  3. Крім традиційних функцій, кожна з трьох інституцій частково перебирає на себе роль іншої, стаючи, таким чином, важливим джерелом інновацій [6, с. 406].

Основою моделі “потрійної спіралі” є гіпотеза, що в сучасному суспільстві ядром інноваційної діяльності виступає університет, який співпрацює з виробництвом, виконуючи деякі функції його відділів із досліджень і розвитку (R&D), і концентрує державні зусилля, пов’язані з розвитком інновацій [6, с. 406]. У процесі потрійної співпраці всі вищі навчальні заклади отримують можливість, використовуючи власну матеріальну і фінансову базу, розвивати бізнес-інкубатори, навчальні підприємства з венчурним капіталом, наукові парки, консультаційні компанії тощо. Це забезпечує виконання ними реальних завдань державних чи підприємницьких структур, участь студентів і викладачів у наукових дослідженнях, що фінансуються не лише з боку бізнесу, а й держави [5, с. 230].  Можливість досягнення таких результатів стимулює університет налагоджувати зв’язки та розвивати співробітництво.

Доцільність та ефективність співпраці в рамках моделі “потрійної спіралі” визначається системою переваг, що їх у результаті взаємодії отримує кожен з інститутів (табл. 1). Для суспільства в цілому такого роду кооперація несе значний економічний, науково-технічний і соціальний ефект, а інвестиції в людський та інтелектуальний капітал є найбільш ефективними в довгостроковій перспективі.

Таблиця 1

Переваги співпраці між університетами, бізнесом та державою

Університет Бізнес Держава
Збільшення інвестицій в фундаментальні та прикладні дослідження Зростання інноваційності виробництва, перетворення його на високотехнологічне Розвиток пріоритетних сфер наукових досліджень, реалізація наукового потенціалу країни
Створення науково-дослідних інститутів, лабораторій, техно-парків, інкубаторів, оновлення матеріально- технічної бази, налагодження каналів для трансферу технологій у виробництво Підвищення конкурентоспроможності на ринку завдяки використанню унікальних технологій Активізація ділової активності (шляхом надання пільг, звільнення від податків бізнес-структур, які співпрацюють з університетами), заснування нових типів підприємств
Створення на базі університету структурних підрозділів, які займаються підприємницькою діяльністю Створення на базі підприємства структурних підрозділів, які займаються науковими дослідженнями Підвищення рівня інноваційності економіки, зростання людського та інтелектуального капіталу, зменшення залежності від фізичних ресурсів
Збільшення автономності та фінансової незалежності Збільшення прибутку за рахунок збільшення доданої вартості Адаптація професійної підготовки до сучасних потреб ринку праці
Розширення можливостей у сфері наукових досліджень та працевлаштування студентів Залучення висококваліфікованих кадрів Соціально-економічний розвиток регіонів, розбудова регіональних науково-технологічних центрів
Отримання прав інтелектуальної власності та патентів на винаходи, комерціалізація знань Розширення функцій бізнесу, участь у створенні спільних венчурних фондів та в освітньому процесі вищих навчальних закладів Інтеграція до міжнародного наукового простору, налагодження міжнародної комерціалізації знань і трансфер технологій
Підвищення престижу університету та науки загалом Підвищення репутації, визнання, лояльність з боку держави та схвалення суспільством Зростання конкурентоспроможності країни

Обмін кадрами, створення професійних зв’язків і поява взаємної довіри між інститутами, зближення освіти, науки, бізнесу і держави

Започатковані в Україні реформи у сфері вищої освіти мають забезпечити прозорість, відкритість та мобільність освітньої системи, академічну свободу та автономність університетів, підвищити якість освітніх послуг та створити умови для розвитку в Україні університетів світового класу. Важливим етапом цього є вироблення чіткої політики та механізмів з метою максимально прозорого і об’єктивного управління реформами, що дозволить уникнути негативної реакції суспільства [3, с. 29].

Необхідною та важливою умовою реформування є налагоджене та взаємовигідне партнерство держави, бізнесу та університетів, що дозволить узгодити інтереси та об’єднати зусилля для їх реалізації. В Україні найбільш поширеною формою партнерства залишаються програми стажування студентів, навчальні курси та конкурси, однак можливості та варіанти співпраці між державою, бізнес-середовищем та освітньою сферою набагато більші.

У цьому аспекті важливим питанням постає фінансування наукової та інноваційної діяльності університетів. У розвинутих країнах університетам можуть надаватися в користування певні ресурси (наприклад, земля) для отримання прибутку і самофінансування. Проте подекуди частіше, зокрема в США, для фінансування наукових розробок використовуються ендавмент-фонди або фонди цільового капіталу — фінансові пожертви на діяльність університетів, що шляхом подальшого інвестування забезпечують прибуток останнім.

В Законі України “Про вищу освіту”, прийнятому в 2014 році ендавмент (або сталий фонд ВНЗ) трактується як “… сума коштів або вартість іншого майна, призначена для інвестування або капіталізації на строк не менше 36 місяців, пасивні доходи від якої використовуються вищим навчальним закладом з метою здійснення його статутної діяльності у порядку, визначеному благодійником або уповноваженою ним особою”. Крім того, ВНЗ надається право засновувати ендавмент та “…розпоряджатися доходами від його використання відповідно до умов функціонування сталого фонду, а також отримувати майно, кошти і матеріальні цінності …  як благодійну допомогу”. До того ж ВНЗ може “… засновувати підприємства для провадження інноваційної та/або виробничої діяльності; шляхом внесення нематеріальних активів брати участь у формуванні статутного капіталу інноваційних структур різних типів (наукових, технологічних парків, бізнес-інкубаторів тощо)”. З огляду на це можна зробити висновок, що сучасна українська держава намагається стимулювати інноваційну і науково-дослідницьку діяльність в університетах та їх співпрацю з бізнес-структурами. Зокрема, в Законі визначено, що держава “… економічно заохочує підприємства різних форм власності до співпраці з вищими навчальними закладами щодо виконання науково-інноваційних проектів, підготовки і перепідготовки фахівців з вищою освітою, проведення практики студентів” [1]. Зрозуміло, що ефективні механізми імплементації цих та інших норм ще потребують свого налагодження і допрацювання, однак напрям змін уже визначено, принаймні на законодавчому рівні.

Незважаючи на уже здійснені кроки у цій царині, культура пожертв і благодійності у сфері освіти в Україні залишається нерозвинутою, що зумовлено низкою причин:

  • несформованість у суспільстві традиції подібних благодійних внесків;
  • відсутність економічних стимулів для приватних організацій щодо інвестування в освіту;
  • нестабільність банківської системи, нерозвиненість фондового ринку, високий рівень інфляції;
  • обмеження можливостей для інвестиційної діяльності університетів;
  • недосконалість і недостатність нормативно-правової бази у цій сфері;
  • відсутність практичного досвіду та знання міжнародного досвіду створення таких фондів [5, с. 156].

Висновки і перспективи

Необхідність встановлення діалогу між трьома інститутами — університетом, бізнесом та державою обумовлена розривом між реальним сектором економіки та освітньо-науковою сферою, невідповідністю якості кадрів сучасним потребам ринку праці, відсутністю інноваційно-дослідницької складової діяльності університетів, що негативно впливає на стан національної економіки і відображається в різних міжнародних рейтингах України. Ефективна модель потрійного партнерства в Україні має включати такі напрями діяльності:

  • з боку держави — реальне забезпечення автономії та фінансової незалежності університетів; сприяння створенню відповідної матеріально-технічної бази ВНЗ; формування державного замовлення на спеціальності відповідно до дійсних потреб ринку праці та бізнес-середовища; заохочення (у вигляді пільг) бізнес-організацій до проведення спільних з університетами науково-дослідних робіт в пріоритетних сферах;
  • з боку бізнесу — інформування держави та університетів щодо потреб ринку в кваліфікованих кадрах та стосовно перспективних напрямів діяльності; переорієнтація зі швидкого отримання прибутку на досягнення довгострокових результатів шляхом інноваційної діяльності; запровадження та поширення інституту ендавменту, умови для чого має створити держава;
  • з боку університетів — заснування технопарків, інноваційних фірм, венчурних фондів на базі університетів з метою проведення науково-дослідних робіт; зменшення бюрократичної складової у їхній діяльності, що суттєво ускладнює діалог ВНЗ із бізнесом; активне залучення експертів та представників бізнесу до освітнього процесу.

Побудова конструктивного діалогу між державою, бізнесом та університетами можлива лише за умови узгодженості інтересів всіх сторін та зацікавленості у продуктивній і взаємовигідній співпраці. На державу покладається найбільша роль як на сторону, що має забезпечити необхідні умови партнерства як для університетів, так і бізнес-організацій, виробити систему мотивів і стимулів до здійснення науково-дослідних робіт, що в подальшому мають знайти відображення в розробках, діяльності компаній та інноваційному розвитку економіки країни на загал. У сучасних умовах становлення економіки знань саме університет виступає джерелом інновацій, що зумовлює необхідність надання йому більшої академічної та фінансової незалежності, а також свободи у виборі пріоритетних напрямів досліджень, стратегічної та операційної діяльності.

 

Джерела

1. Закон України від 01.07.2014 р. № 1556-VII “Про вищу освіту” // Відомості Верховної Ради України. — 2014. — № 37-38. — http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

2. Etzkowitz H. The Triple Helix: University-Industry-Government Innovation in Action. Routledge, 2010, 176 p.

3. Knutson S., Kushnarenko V. Ukraine: The New Reforms and Internationalization // International Higher Education. — 2015. — No. 79. — Р. 28-29.

4. The Global Competitiveness Report 2015–2016. — http://www.weforum.org/reports/global-competitiveness-report-2015-2016.

5. Грищенко І.М. Теоретико-методологічне обгрунтування ефективних фінансово-економічних моделей розвитку вищої школи / монографія (рукопис) ; за заг. ред. чл.-кор. НАПН України, д-ра екон. наук., проф. І.М. Грищенка. — К., 2015. — 236 с.

6. Романовський О.О. Феномен підприємництва в університетах світу: монографія. — Вінниця: Нова книга, 2012. – 504 с.

Стаття підготовлена за матеріалами тез до Міжнародної конференції Реформа вищої освіти в Україні: критичні питання у сфері законодавчих та інституційних трансформацій (28-29 травня 2015 року).

Юлія СЕМЕНЕЦЬ
Аспірантка кафедри політичної економії
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

E-mail: yuliasemenets@gmail.com

Share