Стратегії ефективного фінансування університетів в Європі

Стратегії ефективного фінансування університетів в Європі

‹ Енора Беннетот ПРУВОТ, Анна-Лєна КЛЕЙС-КУЛИК, Томас ЕСТЕРМАН ›

Пропонована до уваги читачів стаття за колективного авторства авторитетних дослідників звертає увагу на еволюцію методів фінансування університетів і ті зусилля, які державні органи влади прикладають для підвищення ефективності використання коштів. Наявні спостереження засвідчують, що в різних країнах широко застосовуються різноманітні інструменти фінансування ВНЗ, але через неоднаковість освітніх систем такого роду порівняння складно реалізувати на високому якісному рівні. З цією метою автори вдаються до аналізу загальної будови систем фінансування вищих навчальних закладів, результати якого наведено в представленому огляді.

Наступний огляд присвячується стратегіям ефективного фінансування університетів в Європі. Дослідження відбувалось в рамках проекту DEFINE (2012-2015 роки) під керівництвом Європейської Асоціації Університетів (EUA – European University Association) та у співпраці з іншими авторитетними організаціями.

Основними завданнями дослідження стали:

  • визначення механізмів державного фінансування та їхній розвиток протягом останнього десятиліття;
  • моніторинг тенденцій державного фінансування університетів;
  • визначення ключових проблем у сфері фінансування вищої освіти;
  • розробка заходів з підвищення ефективності фінансування університетів тощо.

Фінансування вищих навчальних закладів

В середньому у загальній структурі доходів університетів в Європі 50-90% припадає на державне фінансування. Будучи складовою єдиної фінансової системи, у державному фінансуванні вищої освіти також відбуваються значні зміни в умовах, характері та розмірі коштів, що є результатом різних соціально-економічних явищ і процесів, наприклад інфляції. Так, у 2014 році в 15-ти європейських країнах спостерігався нижчий рівень державного фінансування, доступного для університетів, ніж у 2008 році. З огляду на такі чинники, у роботі наголошується, що саме державне фінансування визначає довгострокову фінансову стійкість вищої школи.

За останніми даними, в країнах Північної Європи (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція), а також в Австрії, Бельгії, Чехії, Естонії, Франції і Німеччині до 5% бюджету університетів формується за рахунок плати за навчання та адміністративних зборів. В той же час, у таких країнах, як Угорщина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Латвія, Польща, Словаччина та Іспанія, а також Сполучене Королівство, від плати за навчання університети отримують більше 10% своїх доходів. Варто пам’ятати, що держава в особі національних урядів в багатьох випадках може втручатися в цю статтю доходів університетів (плата за навчання), тому її рівень і динаміка можуть значно коливатися в різних країнах.

Генерування додаткових доходів з інших джерел все частіше відіграє важливе значення для довгострокової фінансової стійкості університетів, до того ж загальні очікування державних органів щодо цієї складової бюджету зростають. Як значуща альтернатива державному фінансуванню в цій частині розглядаються доходи від контрактів на здійснення досліджень і надання університетами різного роду послуг (наприклад, оренда приміщень, послуги громадського харчування, консультації тощо), благодійне фінансування, а інколи й фінансування з європейських (цільових) фондів. В цілому, такі альтернативні додаткові джерела доходу ВНЗ за своєю часткою перевищують в середньому показник 10% в більшості країн.

Тривожною тенденцією є те, що в деяких країнах влада схильна сприймати європейські фонди як такий собі механізм компенсації власного дефіциту фінансування вищої школи.

Така ситуація є проблематичною з огляду на те, що європейські кошти виділяються на конкурсній основі, а як відомо, для забезпечення успіху в конкурентній боротьбі необхідно розвивати власний інституційний потенціал університетів – шляхом залучення саме національних ресурсів у розвиток вищої школи.

Читайте також: Фінансування університетів за результатами діяльності: європейська практика, яка не є “магічною формулою” 

Повертаючись до основної та найбільшої складової бюджету європейських університетів – державного фінансування, важливо відслідкувати ті умови, за якими визначається його обсяги. У дослідженні наголошується, що у більшості випадків держава розподіляє належне університетам фінансування за посередництвом так званих блок-грантів (свого роду “пакетне” фінансування, рис. 1). Зазначається, що загальна сума блок-гранту може визначатися по-різному – за критеріями результативності діяльності (performance-based funding) чи з використанням інших методів фінансування. На загал, практикуються такі методи державного фінансування університетів на основі блок-грантів:

  • шляхом переговорів;
  • на історичній основі (історично визначеного розподілу);
  • через фінансування “на основі формули”;
  • на основі “перфоманс-контрактів” (контракти на виконання поставлених завдань).

Часто наведені елементи поєднуються між собою. Наприклад, частина гранту може узгоджуватися з профільним міністерством та керівництвом університету, а інша – визначатися на основі історично визначеного розподілу (що враховує рівень і динаміку фінансування в минулому), через застосування формули або на основі контракту. Однак, як зазначається, важливим у практиці європейських університетів є доповнення їхнього блок-грантового фінансування альтернативними джерелами покриття видатків, головним чином, які спрямовуються на дослідницькі цілі (проектне фінансування, фінансування за програмами “досконалості”, інші форми прямого фінансування, включаючи цільове). Значущість цих елементів у визначенні загальної суми гранту варіюється в залежності від освітньої системи, яка склалася в країні.

Рис.1. Механізм розподілу державного фінансування

Державне фінансування все частіше розподіляється на конкурсній основі, часто через оголошення та змагання за участь в дослідницьких проектах. Окрім цього, автори виділяють й інші механізми прямого фінансування університетів: цільове фінансування для конкретних цілей. Наприклад, через модель “Стратегічного фінансування інновацій” в Ірландії (Strategic Innovation Funding), яку було започатковано в якості механізму інституційної реструктуризації та модернізації університетів. Фінансування може надходити і напряму до університетів, не на конкурсній основі, наприклад як у випадку з програмою “Успішні бакалаврські ступені” (Successful Bachelor Degrees) у Франції, за якою підлягають фінансуванню заходи, спрямовані на підвищення загального рівня успішності студентів бакалаврського рівня (впровадження індивідуального контролю, нових методів навчання тощо).

Свої перші результати аналізу різноманітності національних освітніх систем, методів та механізмів розподілу державних блок-грантів автори згрупували у зведену порівняльну таблицю (табл. 1).

Таблиця 1

Механізми розподілу державних блок-грантів для університетів у країнах Європи

Фінансування на основі формули Перфоманс-контракти (з впливом на фінансування університету) На основі переговорів чи історично визначеного розподілу
Первинний механізм Бранденбург (Німеччина), Каталонія (Іспанія), Чехія, Даніяa, Англія, Фінляндія, Фландрія і Франкомовна спільнота Бельгії, Хессе (Німеччина), Угорщина, Ірландія, Ісландія, Латвія, Нідерланди, Польща, Португалія, Румуніяa, Швеціяa Австрія Даніяb, Естонія, Франція, Італія, Північний Рейн-Вестфалія (Німеччина), Норвегія, Швейцарія
Вторинний механізм Естонія, Франція, Італія, Північний Рейн-Вестфалія (Німеччина), Норвегія, Швеціяb Бранденбург (Німеччина), Англія (Великобританія), Франція, Гессен (Німеччина), Ірландія, Латвія, Нідерланди, Португалія Австрія, Каталонія (Іспанія), Чехія, Гессен (Німеччина), Угорщина, Польща, Швеція

a тільки фінансування навчання;
b тільки фінансування наукових досліджень.

Зверніть увагу, що ця таблиця була складена восени 2014 року, коли проект DEFINE все ще перебував на стадії реалізації. Тому дана класифікація носить попередній характер і може змінюватися в наступних публікаціях.

Фінансування на основі результатів діяльності

Автори дослідження відзначають, що все частіше фінансування університетів на основі результатів діяльності стає предметом обговорення на національному, а також загальноєвропейському рівнях. Хоча підходи до реалізації такої моделі розуміються в тих чи інших країнах по-різному. У багатьох випадках такий вид фінансування використовується як еквівалент фінансуванню на основі формули, за критеріями результативності “на виході” чи “на вході”.

Перфоманс-контракти (на виконання певних поставлених завдань; їх інколи називають контрактами на розвиток) чи інші цільові угоди, за яких предметом домовленостей між фінансовим донором та університетом виступають певні цілі, які планується досягнути в перспективі, також асоціюються з моделлю фінансуванням на основі результативності. Хоча вони й не завжди безпосередньо впливають на фінансування ВНЗ та мають іншу природу свого походження. Як результат, в європейській практиці можемо спостерігати чіткий взаємозв’язок між продуктивністю університету та рівнем його державного фінансуванням, що говорить про цілісність та узгодженість цієї системи.

Фінансування на основі формули

Автори у дослідженні особливо наголошують, що попри все, основне фінансування європейських університетів забезпечується на основі формули. До “формули” при цьому включаються два критерії – результативність “на вході” (наприклад, чисельність студентів) та результативність “на виході” – визначається через показники продуктивності ВНЗ (зокрема у сфері досліджень).

Основу формули для визначення результативності університету на вході складають такі індикатори:

  • чисельність студентів (на бакалаврському та магістерському рівнях);
  • чисельність міжнародних студентів;
  • чисельність міжнародного професорсько-викладацького складу;
  • різниця між числом студентів, які прибувають до університету з-за кордону, та вибувають з нього для продовження навчання за кордоном (модель “лічильника інтернаціоналізації” в Данії) тощо.

Основу формули для визначення результативності університету на виході складають такі індикатори:

  • чисельність студентів, які здобули ступінь (на бакалаврському та магістерському рівнях);
  • чисельність осіб, які здобули докторський ступінь;
  • обсяги залученого зовнішнього фінансування, у тому числі з європейських/міжнародних джерел;
  • рівень успішності студентів за шкалою ECTS;
  • число реалізованих (які реалізуються) дослідницьких контрактів;
  • публікаційна активність дослідників, дані бібліометрики;
  • працевлаштування випускників тощо.

Всі наведені показники взаємопов’язані та майже завжди спрацьовують в єдиному комплексі. Нерідко вони мають і негативний ефект, що відображається згодом на погіршенні якості освіти. До прикладу, збільшення кількості студентів в університеті не гарантує поліпшення якості навчання. В такому випадку може невиправдано зростати число студентів, які присутні на заняттях в аудиторії, або для забезпечення навчання більшої кількості слухачів курсів чи ширшої їхньої представленості (курсів) не вистачатиме викладачів. Хоча за умови, коли ВНЗ провадить вагомі наукові дослідження, то збільшення числа студентів, особливо постбакалаврського рівня, може підвищувати наукову продуктивність закладу.

Бібліометричні показники (індекси цитування наукових статей, імпакт-фактори журналів тощо) у перспективі отримання державного фінансування краще спрацьовують у випадку природничих та соціальних наук, однак часто на шкоду гуманітарним, так як перші більше покладаються на результати емпіричних досліджень і тим самим покриваються більшою кількістю наукових публікацій. При надмірному використанні бібліометрики існує ризик зниження якості освіти, тому бібліометричні показники не повинні використовуватися в якості єдиного критерію дослідницької продуктивності. В цій частині необхідно залучати додаткові специфічні індикатори, аби компенсувати можливі ризики.

Що стосується зовнішнього фінансування, яке може надходити в розпорядження університетів в рамках дослідницьких контрактів з приватними партнерами, фондами ЄС, то цей індикатор доволі часто фігурує як окрема складова формули фінансування і відповідно впливає на обсяги залучення такого з державних джерел. На думку авторів, прямий зв’язок між зовнішнім та базовим фінансування може бути використаний в якості стимулу для університетів активно розвивати партнерські відносини і посилювати власну стратегію диверсифікації доходів. Однак цим критерієм не варто спекулювати, беручи до уваги той факт, що зовнішнє фінансування часто пропонує лише часткове покриття витрат, а університети у наслідку мають покривати іншу частину видатків, перебуваючи в міжнародному партнерстві.

Збільшення державних коштів має бути обґрунтоване зростанням зовнішнього фінансування. І навпаки – скорочення базового державного фінансування створює додаткові бар’єри для університетів успішно залучати зовнішнє фінансування, через зменшення їхніх вихідних можливостей.

Отже, ключовим і рушійним чинником, який впливає на розмір доходів університету, залишається якість освіти, від рівня якої залежать можливості працевлаштування випускників та загальні результати діяльності. Не менш важливим є інтегрованість університетів у міжнародне середовище, однак на цей фактор можуть впливати специфічні соціальні, політичні та економічні чинники. Але, знову ж таки, це не гарантує покращення якості. Можна також зробити висновок, що представленість формули якимось лише одним показником не є ефективним підходом для визначення обсягів державного фінансування університетів.

Перфоманс-контракти

Іншим важливим способом фінансування університетів є перфоманс-контракти, або цільові угоди по досягненню певних завдань, які укладаються між державними органами та університетами. Такі угоди знаходять своє застосування в 15-ти країнах Європи, які розглядаються в дослідженні, проте не завжди мають прямий та чіткий вплив на фінансування ВНЗ. Наведемо декілька прикладів, які ілюструють їхнє застосування:

  • Австрія: перфоманс-контракт – це результат бюджетних переговорів між профільним міністерством і кожним університетом для визначення обсягів фінансування, при цьому законом встановлений мінімальний рівень таких коштів; досягнення цілей контракту може впливати на хід переговорів на наступний період.
  • Нідерланди: перфоманс-контракти запроваджені лише з 2012 року і їхні результати ще не достатньо чіткі. На даному етапі поки що не досить зрозуміло, чи будуть такі угоди безпосередньо впливати на обсяги фінансування університетів. На даний момент контракти базуються на цілях, які погоджуються між профільним міністерством та окремими ВНЗ. В структурі загальної суми блок-грантів для університетів їхня частка складає близько 7%.
  • Бранденбург та Гессен (Німеччина): перфоманс-контракти складають відповідно 2% та 5% доходу від загальної суми блок-грантів. Надаються на умовах досягнення специфічних цілей, узгоджених для кожного університету. Проте оцінка таких контрактів не достатньо ретельна і невиконання планових показників рідко карається скороченням відповідного фінансування.
  • Данія: перфоманс-контракти не пов’язані з фінансуванням, але є частиною механізму управління університетом (використовуються при внутрішньому розподілі коштів).

Таблиця 2 уточнює поширені в європейських країнах механізми розподілу блок-грантів за посередництвом фінансування на основі формули – як за критеріями результативності на вході, так і на виході.

Таблиця 2

Механізми розподілу блок-грантів у Європі

  Фінансування на основі формули Перфоманс-контракти (з впливом на фінансування університету) На основі переговорів чи історично визначеного розподілу
Фінансування, яке переважно орієнтоване на критерії результативності на вході Фінансування, яке переважно орієнтоване на критерії результативності на виході
Первинний механізм Бранденбург (Німеччина), Каталонія (Іспанія), Чехія, Франкомовна спільнота Бельгії, Гессен (Німеччина), Угорщина, Ірландія a, Ісландія, Латвія, Нідерланди, Польщаa, Португалія, Румуніяa, Швеціяa Даніяa, Англія (Великобританія), Фінляндія, Фландрія (Бельгія), Ірландіяb, Польщаb Австрія Даніяb, Естонія, Франція, Італія, Північний
Рейн-Вестфалія (Німеччина), Норвегія, Швейцарія
Вторинний механізм Естонія, Франція, Італія, Північний Рейн-Вестфалія (Німеччина), Норвегія, Швеціяb Бранденбург (Німеччина), Англія, Франція, Гессен (Німеччина), Ірландія, Латвія, Нідерланди, Португалія Австрія, Каталонія, Чехія, Гессен (Німеччина), Угорщина, Польща, Швеція

a тільки фінансування навчання;
b тільки фінансування наукових досліджень.

Зверніть увагу, що ця таблиця була складена восени 2014 року, коли проект DEFINE все ще перебував на стадії реалізації. Тому дана класифікація носить попередній характер і може змінюватися в наступних публікаціях.

Автори у роботі акцентують особливу увагу на те, що кожний параметр, який використовується в системі фінансування – чи це показник у формулі фінансування, чи цілі в контракті – тягне за собою можливі ризики і певні наслідки, які згадувалися вище. У моделі фінансування на основі формули деякі негативні ефекти одного показника можуть бути урівноважені, наприклад, за рахунок зниження його ваги по відношенню до інших показників, які використовуються для визначення обсягу фінансування. Що стосується перфоманс-контрактів на виконання цільових завдань, то в їх основі лежить один або мінімальна кількість показників/цілей, але які сильно і напряму спрацьовують, якщо мова йде про надання фінансування за цими критеріями. Загалом, поєднання різних інструментів фінансування є надзвичайно важливим механізмом, що визначає умови стійкого фінансового забезпечення університетів.

Фінансування за видатні досягнення (досконалість)

Вища освіта зазнає значних впливів з боку постійно змінюваних соціально-економічних чинників, серед яких чільне місце в європейських країнах посідає так звана культура досконалості (culture of excellence), яка вкрай необхідна в умовах загострення національної та міжнародної конкуренції. Деякі країни заради культивування досконалості в університетській сфері виділяють вищим навчальним закладам додаткові фінансові ресурси, аби ті краще конкурували на ринку, поліпшували рівень та якість досліджень, якість навчання та викладання, ефективно задовольняли попит та пропонували кращі послуги. Задля цього також уряди ініціюють спеціальні програми розбудови “кластерів досконалості” у сфері вищої освіти. Проте в умовах обмежених ресурсів такі схеми досконалості також потребують підвищення ефективності фінансування. Адже ці кошти часто спрямовуються на усунення наявних недоліків чи відбувається їхня концентрація у певній ієрархії інститутів, що далеко не завжди є виправданим підходом.

Програми, які направлені на формування досконалості в університетській сфері, мають певні особливості:

  • Характеризуються своєю “винятковістю”, тобто вводяться в якості окремих заходів в межах існуючих механізмів фінансування.
  • Майже завжди обмежені в часі.
  • Їхня сфера охоплення та коло суб’єктів, які додатково фінансуються – ширші в порівнянні з регулярним фінансуванням на конкурсній основі.

Такі програми (табл. 3) можуть реалізуватися в межах не лише одного університету, а також на базі освітнього кластера, дослідницьких консорціумів або субінституційних структур, таких як лабораторії чи центри розробок тощо. У цьому відношенні автори відмічають, що німецька програма досконалості університетів Exzellenzinitiative представляє собою певний зразок, бенчмарк, з яким порівнюють всі інші схеми.

Читайте також: “Инициатива совершенства”: национальная программа развития передовых исследований в университетах Германии

Французький проект “Інвестиції в майбутнє” частково спроектований подібно до німецького. Обидві програми підтримуються значним фінансуванням, однак за різних механізмів розподілу коштів. Іспанська програма “Кампус міжнародної досконалості” має різні цілі, серед яких регіональна інтеграція університетів займає чільне місце, і будується на поєднанні різноманітних механізмів фінансування. Відмітним є те, що такі програми поширюються не лише на сферу наукових досліджень, а й спрямовуються на удосконалення навчального процесу. Наприклад, у випадку французького проекту “IDEFI”, який фінансує педагогічні інновації, або німецького “Пакту якості викладання”, який спрямований на поліпшення умов навчання і якості викладання.

Таблиця 3

Програми фінансування видатних досягнень в Європі

Країна Програма
Австрія Створення Інституту науки і технологій
Франція Передові ініціативи (INDEX)
Фінляндія Центри досконалості при Університеті Аалто
Німеччина Ініціатива досконалості (Exzellenzinitiative)
Норвегія “Центр видатних досліджень”
Польща “Провідні національні дослідницькі центри” (KNOWs)
Іспанія “Кампус міжнародної досконалості” (СЕІ)
Великобританія “Рамка дослідницької досконалості”

У цьому світлі керівництво університету відіграє ключову роль у всіх процесах: від згуртування різних спільнот до прийняття стратегічних рішень, пов’язаних з профілюванням закладу або перерозподілом ресурсів. Роль керівництва полягає у забезпеченні довгострокової самоокупності заходів, що фінансуються за програмами досконалості, які за своїм визначенням мають пропонуватися на тимчасовій основі. Це у свою чергу також потребує ретельно спланованої стратегії виходу з такої програми після закінчення проекту.

Автори наголошують на тому, що програми досконалості в своїй основі є обмежені за часом і не мають постійного механізму фінансування. Саме тому стратегії виходу є важливим аспектом проблеми забезпечення фінансової стійкості в такому разі, оскільки за допомогою коштів від цих програм університети фінансують додаткові заходи, витрати на персонал чи обладнання. Програми видатних досягнень можуть мати значний вплив на систему управління внутрішніми ресурсами ВНЗ. Таким чином, університети, які беруть участь у великомасштабних проектах, мають мислити стратегічно щодо внутрішнього розподілу ресурсів у довгостроковій перспективі. Недаремно інститутам-кандидатам на участь у подібних проектах часто доводиться представляти план свого стійкого розвитку ще на етапі відбору.

Заходи з підвищення ефективності фінансування університетів

Дискусії щодо ефективності фінансування на інституційному рівні відбуваються в низці європейських країн та мають різні очікування й результати по відношенню до університетів. Адаптація організаційної поведінки і стратегії розвитку, необхідність реагування на зовнішні тиски сприяють формуванню доходів університету зсередини, в той час як державна влада також прагне до поліпшення діяльності вищих навчальних закладів за допомогою різноманітних механізмів стимулювання. Більш структурований діалог між державою та університетами щодо ефективності фінансування розроблено у Великобританії та Ірландії, де самі університети складають порядок денний в частині необхідних ресурсів і ведуть активні переговори та дискусії у цій царині.

Автори презентують власну класифікацію заходів з підвищення ефективності фінансування університетів, диференціюючи їх на адміністративні та академічні. Адміністративні заходи полягають у використанні інформаційних та комунікаційних технологій і спеціального програмного забезпечення для адміністрування ключових операційних процесів. Академічні заходи спрямовані на збалансування ефективності та результативності і підтримку високих стандартів якості навчання. Використання лише однієї групи заходів не забезпечує можливість максимально ефективного фінансування, тому їхнє поєднання є більш раціональним та результативним підходом.

Для кращого розуміння кожного з цих видів наведемо релевантні приклади. Так, створення бази даних студентів дозволяє чітко бачити їхній розподіл за курсами, кількість учасників навчального процесу чи наукових досліджень, що дає краще уявлення про стан та функціонування університетського закладу і в свою чергу дозволяє отримати додаткові кошти. Що стосується адміністративної практики, то навчальні заклади часто змушені швидко завершувати дослідницькі проекти або в цій частині жорстко контролюються з боку спонсорів, що несе ризики зниження стандартів якості освіти. Тому університети мають розвивати власні стратегії у цій сфері, намагаючись збалансувати ефективність і зберегти якість, що допоможе їм не втратити свої позиції, або навіть покращити їх, і в майбутньому примножити обсяги фінансування та отримати нові контракти.

Таблиця 4

Приклади адміністративних та академічних заходів, які сприяють ефективності університетів

Адміністративні заходи Співпраця, націлена на скорочення витрат (спільні закупівлі, спільні послуги, обмін активами)
Використання інформаційно-комунікаційних технологій
Управління майном та об’єктами для зменшення витрат на інфраструктуру
Фінансовий менеджмент та повна калькуляція витрат, аби краще розуміти і стратегічно скорочувати видатки
Удосконалення адміністративних процесів
Використання ефективних практик і правил у сфері управління людськими ресурсами
Організаційна реструктуризація
Академічні заходи Контроль кількості студентів
Націленість на швидше завершення навчання
Раціоналізація навчального плану
Зміни в співвідношенні числа студентів і викладачів
Кооперація (спільні програми та дослідження)

Визначивши складові адміністративних та академічних заходів, автори переходять до сприятливих умов, які забезпечують ефективне фінансування університетів. Такими умовами є:

  • Ступінь (де)централізації: надмірно децентралізовані структури, де факультети користуються значною автономією, стикаються з більш складними завданнями в плані економічності, такими як розподіл ресурсів, що в свою чергу є критерієм ефективності використання коштів. Централізовані інститути розглядаються як цілісна система, а отже, можуть скоротити витрати за рахунок економії на масштабах.
  • Нормативна база: університети мають отримувати автономію в масштабах країни. Організаційна автономія веде до адаптації структур та підвищення ефективності; фінансова є необхідною умовою для ефективного управління нерухомістю (наприклад, через дозвіл для університетів володіти власними будівлями); наукова автономія надає можливість об’єднувати або створювати нові дослідницькі програми на стійкій основі; автономність у вирішенні кадрових питань дозволяє ВНЗ приймати незалежні рішення щодо персоналу і заробітної плати.

Висновки

Представлені результати досліджень засвідчують, що органи державної влади мають багато важелів у своєму розпорядженні, аби впливати за їх допомогою на вищу освіту з метою підвищення її ефективності. Однак, слід мати на увазі, що такі заходи, як фінансування на основі результатів діяльності та програми досконалості, також можуть мати непередбачувані наслідки, як для системи загалом, так і окремих інститутів.

Проаналізувавши різноманітні аспекти фінансування університетів, можна з впевненістю сказати, що інструменти, механізми та заходи з підвищення ефективності повинні розглядатися в рамках загальної системи фінансування та конкретних умов, в яких функціонують університетські заклади. Варто виділити декілька правил для ефективного фінансування ВНЗ:

  • Мета фінансування має бути чітко виписана, розрахована на довгостроковій основі та з урахуванням можливих наслідків і форс-мажорних обставин.
  • Підтримка безперервного зв’язку з суб’єктами фінансування для досягнення точних цілей і забезпечення потреб.
  • Адміністративні процедури повинні бути максимально простими, наскільки це можливо; прозорість інструментів фінансування і ясність правил для всіх учасників однаково важливі.
  • Має бути зрозуміло, чи механізм фінансування є певним документом для стимулювання певного типу поведінки (велика частина витрат є фіксованими, тому в умовах скорочення державного фінансування існує мало можливостей для маневрування в цьому відношенні) або ж це засіб перерозподілу деякої суми грошей.
  • Створення адекватних механізмів управління вимагає додаткового фінансування або вивільнення ресурсів через посилений контроль витрат.
  • Співпраця університетів у різних сферах та наукова кооперація підвищують ефективність.
  • Розробка вищими навчальними закладами власних стратегій та набуття необхідної самостійності є запорукою фінансової стійкості.
  • Активна участь університетів у розробці політики фінансування спроможна забезпечити швидке їхнє реагування на фінансові виклики.

Незважаючи на необхідність раціоналізації і зосередження уваги на співвідношенні витрат (вкладень) і якості, ефективні моделі державного фінансування також мають забезпечувати достатнє і стійке базове фінансування університетів, аби навчальні заклади могли належним чином виконувати свою місію та реагувати на нові виклики і більшою мірою задовольняти потреби суспільства.

Оригінальне джерело – Enora Bennetot Pruvot, Anna-Lena Claeys-Kulik, Thomas EstermannStrategies for Efficient Funding of Universities in Europe / in the book The European Higher Education Area. Springer International Publishing, 2015.

Представлений матеріал не є офіційним перекладом оригінального джерела, подається в скороченому вигляді, у форматі наукового огляду з викладом ключових тез та основного змісту роботи!

Енора Беннетот ПРУВОТ
Анна-Лєна КЛЕЙС-КУЛИК
Томас ЕСТЕРМАН
Європейська асоціація університетів, Брюсель, Бельгія

Огляд дослідження здійснила

Алевтина ПРИЛУЦЬКАPrylutska

Студентка КНЕУ імені Вадима Гетьмана
Науковий оглядач сайту Освітні тренди

Верстка і загальна редакція тексту – Володимир САЦИК

Share