Бразилія як виняток із правил у глобальному змаганні за університети світового класу

Бразилія як виняток із правил у глобальному змаганні за університети світового класу

‹ Хуан Пабло АЛЬПЕРІН ›

Розвиток міжнародних університетських рейтингів великою мірою обумовив значний інтерес до створення університетів світового класу. Фахівці та експерти часто апелюють до думки, що в сучасному глобалізованому світі жодна країна не може обійтися без таких університетських закладів. Однак Бразилія є радше винятком із цього правила. У статті досліджуються причини даного феномену, адже цілком володіючи усіма достатніми ресурсами, Бразилія не здійснює ефективних заходів для розбудови глобально конкурентоспроможних університетів.

Поява і стрімкий розвиток міжнародних університетських рейтингів великою мірою стимулювали суспільний інтерес до розбудови глобально конкурентоспроможних університетів. На цьому фоні часто складається відчуття, що в сучасному глобалізованому і взаємопов’язаному світі жодна країна не може обійтися без університетів світового класу. Однак Бразилія є скоріше винятком із цього правила. Цілком володіючи усіма достатніми ресурсами, необхідними для їхнього створення, Бразилія у дійсності не провадить якихось дієвих заходів для розбудови подібного роду інституцій. Бразильські, як і інші латиноамериканські, університети не є представлені у ТОП-100 авторитетних міжнародних університетських рейтингів – чи то Шанхайському (лише один заклад у ТОП-200), чи у рейтингу TIMES (декілька закладів у ТОП-300-400, прим. ред.). Хоча в регіональному рейтингу університетів Латинської Америки, який укладається QS, Бразилія займає найвищі позиції.

Серед найвищих пріоритетів державної освітньої політики Бразилії є забезпечення якості вищої освіти, що знаходить свій прояв в інтенсифікації університетських досліджень, нарощенні числа здобутих учених ступенів, поліпшенні якісного рівня докторських програм – тобто якраз саме тих параметрів, які вважаються незамінними атрибутами висококонкурентного за міжнародними мірками університету. Не дивлячись на помітний прогрес країни у цій царині, особливої зацікавленості як з боку уряду, так і вищих навчальних закладів, у приєднанні до глобального змагання за університети світового класу не помітно. Більшою мірою зусилля спрямовуються на нарощення регіонального представництва бразильських університетів у когорті найконкурентніших латиноамериканських вищих навчальних закладів.

Більшість учених та міжнародних експертів у своїх визначеннях поняття “університет світового класу” схиляються до таких його незамінних характеристик, як наявність талановитих студентів і висококваліфікованих викладачів, досвід у сфері досліджень і спроможність здійснювати передові наукові розробки, якість викладання, високий рівень державного чи недержавного фінансування університетської діяльності, розвинена система трансферу технологій тощо. Саме через невідповідність деяким вказаним і важливим критеріям бразильські університетські заклади не можна класифікувати як університети світового класу. Доцільніше їх ідентифікувати як дослідницькі, флагманські чи державотворчі.

Ключовий фактор, якого не вистачає для перетворення бразильських флагманських університетських закладів у повноцінні університети світового класу – це недостатній рівень їх інтернаціоналізації.

Спираючись на студентів та персонал з інших країн, стає можливим залучати найбільш талановитих людей, незалежно від країни їх походження, і відкривати себе для нових ідей та підходів. Саме цей критично важливий аспект бразильськими університетами й ігнорується. Однак це зовсім не означає, що Бразилія не черпає для себе корисний досвід із глобального університетського змагання. Навіть навпаки – така боротьба надихає університети перманентно поліпшувати якість та нарощувати обсяги досліджень, однак більшою мірою на благо самих бразильців, без будь-яких цілеспрямованих кроків у напрямі підвищення позицій вишів у глобальних університетських рейтингах.

Вища освіта в Бразилії: загальний стан і динаміка розвитку

Країни відрізняються між собою щодо підходів до розбудови університетів світового класу. Деякі з них нарощують обсяги ресурсів для обмеженої когорти ВНЗ з найбільшим потенціалом конкурентного розвитку (стратегія “вибору переможців”), інші заохочують об’єднання уже існуючих інституцій (“гібридна формула”), а ще інші вважають за краще створювати абсолютно нові університетські заклади. Бразилія має видатні державні виші і якби уряд зробив своїм пріоритетом розбудову таких університетів світового класу, то з легкістю можна було б обрати декілька потенційних “переможців”. Натомість країна інвестує власні ресурси у розвиток системи дослідницьких університетів, які б служили передусім на благо своїх громадян у себе в країні.

Слід зазначити, що до цієї системи насамперед відносяться державні вищі навчальні заклади, на які уряд має набагато більший вплив, але які представляють меншість в наявній мережі університетів країни. Приватні виші відповідальні за абсорбцію постійно зростаючого попиту на вищу освіту, і на них в даний час припадає близько 75% всіх зарахованих на навчання студентів. Натомість, визначальним елементом національної стратегії розвитку вищої освіти Бразилії (як і в інших країнах БРІК – Росії, Індії, Китаї) є фокусування зусиль та інвестуванні ресурсів у поліпшення якості державних ВНЗ. У той час, коли приватні університети (зазвичай другого і третього “ешелону”) покликані забезпечувати задоволення надмірного попиту на університетську освіту.

Проте, національна політика Бразилії у сфері вищої освіти спрямована на інтенсифікацію досліджень в усіх університетах, а не лише державних, особливо стосовно прикладних наук. Так, число докторських ступенів, які присуджуються в деяких галузях (аграрні і медичні науки) перебуває на одному рівні з США в абсолютному вираженні. Бразилія також є регіональним лідером у Латинській Америці за кількістю здобутих докторських ступенів зі стабільно позитивною динамікою у цій сфері. Разом з тим, в урядових та академічних колах добре розуміють, що кількісні показники здобутих учених ступенів мають неодмінно доповнюватись належним рівнем їхньої якості.

CAPES LogoЗ 1976 року спеціалізоване агентство Міністерства освіти Бразилії, яке відповідає за поліпшення якості вищої освіти (Федеральне агентство Бразилії з підтримки та оцінки вищої освіти – CAPES), здійснює періодичні оцінки всіх докторських програм із присвоєнням останнім відповідної бальної оцінки за шкалою 1÷7. Оцінки ґрунтуються на критеріях, встановлених окремо для кожної галузі дослідження і які затверджуються спеціалізованими міжнародними комітетами. Фактично, ті програми, оцінка яких складає 6 або 7 балів, визначаються як такі, що відповідають критеріям світового класу. Адже враховують усі необхідні для цього показники, зокрема кількість публікацій у високопрестижних журналах, число залучених іноземних студентів і докторантів, показники реєстрації міжнародних патентів та проведених міжнародних конференцій за участі іноземних учасників тощо.

Загалом, з 2 718 програм у 2010 році 322 (11,85%) з них досягли найвищого рівня якості. Важливо також відмітити, що найрейтинговіші програми не розподіляється рівномірно по всій вибірці університетів, а 60% з них концентруються у п’яти провідних закладах держави, таких як Університет Сан-Паулу, Федеральний університет Ріо-де-Жанейро, Університет Кампінас, Федеральний університет Ріо-Гранді-ду-Сул, Федеральний університет Де Мінас Жерайс. Концентрація талантів в цих інституціях лише підкреслює значний потенціал Бразилії у розбудові на їхній основі університетів зі статусом світового класу. Було б лише бажання так вчиняти. Однак, як зазначають окремі експерти, в Бразилії немає взагалі відчуття, що країна потребує такого роду університетських закладів. Для прикладу, Університет Сан-Паулу, який цілком виправдано заслуговує на найвищий міжнародний статус, воліє бачити себе більшою мірою як університетський заклад локального (національного) рівня, а не глобального.

Високоякісні магістерські і докторські програми трансформуються у більш якісну освіту і сильніший дослідницький профіль університетів. Розбудова таких програм у Бразилії підтримувалась на політичному рівні, починаючи ще з 1970-х років, що мало на меті сприяти економічному розвитку та незалежності країни. Результатом такої політики стало те, що в державних університетах перевага стала надаватися викладачам із докторським ступенем, які активно займаються дослідженнями. В цілому, Бразилія домоглася вагомих успіхів у розбудові національної моделі дослідницьких університетів, результатом чого стало формування активного в науковому плані професорсько-викладацького складу. Крім того, середовище, яке створене нині у провідних бразильських університетах, успішно концентрує в собі дослідників саме місцевого, національного рівня, які інтенсивно долучаються до інтернаціональних мереж і ведуть міжнародну публікаційну діяльність, тим самим створюючи енергійне і водночас вимогливе середовище для своїх студентів.

На відміну від США, Великобританії та інших промислово розвинених країн з університетами світового класу, викладачі та студенти в державних ВНЗ Бразилії – практично всі бразильці. У 2009 році в Бразилії налічувалось лише 16 тис іноземних студентів (близько 0,3% від усіх студентів). Для порівняння, в Португалії (яка розділяє спільну мову з Бразилією, але де в 14 разів менше студентів і в 18 разів – населення) на той час налічувалося близько 9 тис студентів, що складає 2,4% від загального їх числа. Чисельність іноземних студеїв невелика і в провідних університетських закладах країни.

logo_CsF2

Реальність така, що в Бразилії немає чітко встановлених процедур вступу до національних університетів іноземних студентів. Ані ВНЗ, ані держава цілеспрямовано не прикладають якихось значимих зусиль щоб залучати або сприяти збільшенню присутності іноземного студентського контингенту в країні. Помітним винятком у цій справі, однак, є програма Наука без кордонів, яка недавно була ініційована Міністерством освіти Бразилії. Ця програма є першою великою спробою бразильського уряду інтернаціоналізувати вищу освіту і по суті може вважатись таким собі знаком появи “нового апетиту” на університети світового класу. Але знаковим є й інше – якби бразильці побажали мати такі статусні у глобальному масштабі ВНЗ, вони б уже давно звернулися за допомогою до держави аби та посприяла залученню до країни найкращих студентів і викладачів зі всього світу. Але цього до цих пір так і не сталося.

Виявляється, місцеві університети не мають жодних стимулів для залучення іноземних студентів або в наданні їм суттєвої підтримки. Виші не отримують від цього відчутної фінансової вигоди, так як державним вищим навчальним закладам конституцією країни забороняється стягувати плату за навчання від студентів (навіть іноземних). Для порівняння, у США іноземні студенти забезпечують надходження більше 13 мільярдів доларів у формі плати за навчання (оцінки за 2009-10 роки). Бразилія навряд чи приверне стільки ж студентів чи забезпечить рівноцінне надходження коштів, але в будь-якому разі помітною є значна упущена вигода, обумовлена специфікою чинного законодавства, яке орієнтоване передусім на забезпечення доступу бразильців, а не іноземців, до національної системи вищої освіти.

Безкоштовна університетська освіта могла б слугувати стимулом для залучення іноземних студентів, але університети в такому разі повинні інвестувати значні кошти у розбудову своєї інфраструктури, оновлення процедур прийому, ширше використання іноземної мови тощо. Вищі навчальні заклади також стикаються з великими труднощами щодо залучення іноземних професорів, які пов’язані з візовою підтримкою, орендою житла та ін. Уряд країни наразі не поспішає долучатися до вирішення таких проблем, що зайвий раз демонструє його небажання розбудовувати університети світового класу.

Бразильський уряд більш упевнено себе поводить, сприяючи відправленню студентів і вчених за кордон. Так, у 2009 році більше 26 тис студентів навчалися за кордоном (в основному в США, Франції та Португалії). Із них 4,3 тис осіб відряджалися коштом держави, за посередництвом агентства CAPES. Даних, що стосуються вчених, які отримали докторські ступені за кордоном, немає, але скоріше за все такий перелік не буде довгим. Більше того, для більшості цих учених навчання/стажування за кордоном є кроком у розбудові їх місцевої, національної, а не міжнародної кар’єри, з орієнтацією в першу чергу на працевлаштування у вітчизняних університетських закладах.

Імовірно, бразильці, які отримали освіту чи наукові ступені за кордоном, більше схильні до розбудови міжнародної співпраці у сфері досліджень. Тим не менше, бразильські вчені у публікаційній співпраці віддають перевагу все-таки своїм співгромадянам. На загальному фоні зростання числа публікацій, які індексуються в наукометричній базі даних Web of Science, кількість наукових праць, виконаних спільно із бразильськими вченими, зростає набагато швидшими темпами, ніж у колаборації з іноземними дослідниками. Можна було б також очікувати, що результатом такої наукової співпраці бразильських вчених стане зростання їх публікаційної активності в авторитетних національних журналах, які індексуються у Web of Science, однак число останніх за період 1997-2006 роки було відносно сталим і невеликим (на рівні 17-21 найменувань). Тобто, збільшення числа бразильських опублікованих наукових праць забезпечується завдяки публікаціям у іноземних виданнях і при цьому помітної активізації міжнародної співпраці у цій сфері не спостерігається.

biblioteca_eletronica_scielo_brasil_se_destaca_em_ranking_internacionalПроте, важливо відмітити, що переважна більшість бразильських наукових праць публікуються в журналах, які не індексуються у Web of Science. Завдяки значною мірою підтримці CAPES, Бразилія займає 20-те місце у світі і 1-ше в регіоні за кількістю журналів, які видаються. Більше того, країна має свій власний аналог Web of Science, а саме Наукову Електронну Онлайн-Бібліотеку – SciELO, яка містить провідні національні журнали, і на відміну від Web of Science, фінансується державою і надає безкоштовний онлайновий доступ як для редакцій журналів щодо розміщення їх  матеріалів у базі, так і читачів. Маючи великий обсяг наукових журналів у вільному доступі, бразильські вчені мають достатні можливості для поширення результатів своєї дослідницької роботи і досить велику національну аудиторію своїх читачів. Порівняльний аналіз цитувань з використанням баз даних Web of Science і SciELO засвідчує, що багато вітчизняних журналів мають якраз сильну національну аудиторію, яка сприймається такою ж, якщо й не більш важливою, ніж міжнародна. В країні сформувалась власна дослідницька культура, яка виражається я в інтенсивній співпраці бразильських учених між собою у публікаційній сфері, так і першочерговій пріоритетності поширення власних наукових здобутків у себе в країні.

Підвищення результативності наукових досліджень, особливо серед державних університетських закладів, стало також запорукою того, що бразильський уряд посилив власну національну модель дослідницьких університетів. У цьому сенсі можна стверджувати, що уряд все-таки помітив глобальне змагання за університети світового класу, але на відміну від інших країн з економікою, що розвивається, було вирішено не акцентувати на цьому особливої уваги і не спрямовувати спеціально – для виграшу у цій боротьбі – додаткових ресурсів. Замість цього, була зосереджена увага на здобутті вчених ступенів, оцінці і поліпшенні програм післядипломної освіти (магістратура й докторантура), нарощенні результативності наукової діяльності по ряду вищих навчальних закладів на благо національного розвитку. Тобто, уряд Бразилії тверезо й адекватно сприйняв деякі ключові елементи глобального руху за університети світового класу (рейтинги, оцінка та вимірювання наукових результатів), але інтерпретував їх по-своєму, суто по-бразильськи.

Погляд уперед, оглядаючись назад

Загалом, питання щодо того чи Бразилії потрібні університети з високим рівнем інтернаціоналізації та наступним визнанням їх як університетських закладів світового класу, залишається відкритим. Якщо одні експерти вважають, що такого роду інституції мають розвиватися і стати своєрідним містком між країною та рештою світу, еталоном досконалості для інших суспільно важливих організацій, як і єдиним розумним способом долучення до сучасних глобалізаційних тенденцій у вищій освіті.

Інші представники наукового та експертного середовища переконливо доводять, що натиск глобалізації у сфері вищої освіти на первинному рівні опосередковується саме державою (а не визначається діями, як зазначається у багатьох джерелах, що походять від університетів). Відповідно, по мірі того, як бразильський уряд відчуватиме все більший тиск з боку глобалізації, його тим більше будуть схиляти до прийняття необхідних на політичному рівні рішень щодо розбудови університетів світового класу. Проте, в останнє десятиліття було мало ознак того аби державні чиновники, учені чи адміністративний склад університетів проявляли особливо високу зацікавленість у цьому питанні.

Хоча нині і мають місце деякі зусилля з боку академічної спільноти та уряду, спрямовані на поглиблення інтернаціоналізації вищої освіти, однак вони не орієнтовані на створення університетів світового класу. Було б важко уявити Бразилію, яка реалізує стратегію “вибору переможців”, враховуючи пильну увагу держави до питань рівного доступу, справедливості і ефективного перерозподілу (коштів) у сфері вищої освіти. Підхід, коли забезпечується підтримка безкоштовної державної освіти високої якості, у тому числі шляхом збільшення інвестицій в освіту магістерського/докторського рівня та наукові дослідження, більшою мірою відображає сьогоднішній порядок денний у Бразилії.

Докази цього можна знайти і в Національному плані розвитку освіти в Бразилії на 2011-2020 роки, в якому серед іншого йдеться, що уряд планує збільшити кількість студентів післядипломного рівня, підвищити можливості проведення досліджень для аспірантів, заохочувати національні та міжнародні науково-дослідницькі колаборації, а також наростити загальний рівень якості вищої освіти шляхом збільшення частки викладачів університетів із науковим ступенем. Разом з тим, у Плані не йдеться про просування національних університетів у міжнародних рейтингах, у тому числі через форсоване залучення іноземних студентів і професорів. Єдиним виключенням тут можна вважати лише започаткування бразильським урядом програми “Наука без кордонів”, однак оцінювати її результативність наразі ще зарано.

Тим часом бразильська держава готова свідомо впроваджувати усі прогресивні здобутки з глобального змагання за університети світового класу у себе вдома. Цілком очевидним виглядає той факт, що якщо Бразилія і не має до цих пір такі заклади, то це не через брак талантів чи ресурсів. А тому, що країна ще не вирішила чи має це вирішальне значення для її цілей як нації.

Хуан Пабло АЛЬПЕРІН
Дослідник і системний розробник
Вища школа освіти при Стенфордському університеті

Оригінал публікації: Alperin, Juan Pablo. (2013). Brazil’s exception to the world-class university movement. Quality in Higher Education, 19(2): 158-172.

Переклад і підготовка матеріалуВолодимир Сацик

Share