• Home »
  • Новини »
  • Недоброчесність у навчанні – списування і плагіат у вищій освіті України: за результатами оглядів ОЕСР у сфері доброчесності
Недоброчесність у навчанні – списування і плагіат у вищій освіті України: за результатами оглядів ОЕСР у сфері доброчесності

Недоброчесність у навчанні – списування і плагіат у вищій освіті України: за результатами оглядів ОЕСР у сфері доброчесності

Побачив світ комплексний звіт Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017, який виявляє ризики для доброчесності та її порушення у вітчизняній освітній галузі. Звіт покликаний спонукати до обговорень і роздумів, а також сформулювати політичні вказівки, які дадуть змогу надалі покращувати ситуацію з доброчесністю в освіті України.

Розділ 8 цього документу присвячений питанням недоброчесності у навчанні крізь призму списування і плагіату у вищій освіті України. Пропонуємо читачам його короткий огляд.

У Звіті зазначається, що ключовим правовим запобіжником проти недоброчесності в навчанні стало прийняття нового Закону України “Про вищу освіту” у 2014 р. Зокрема, ст. 32 стверджує, що вищі навчальні заклади зобов’язані “вживати заходів, у тому числі шляхом запровадження відповідних новітніх технологій, щодо запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових роботах наукових, науково-педагогічних, педагогічних, інших працівників і здобувачів вищої освіти та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності”.

Закон також пропонує відповідні заходи: зобов’язання публікувати дисертації онлайн; використання університетами програм з пошуку плагіату; можливість для Міністерства освіти і науки (МОН) відкликати наукові ступені та дипломи, якщо вони були здобуті з використанням плагіату; а також виведення працівників університетів із наукових рад, якщо їх буде спіймано на плагіаті. Вищі навчальні заклади також заохочуються розробляти адекватні правила з запобігання плагіату, що стануть частинами їхніх статутів і хартій.

Також вказується, що за виявлення та запобігання недоброчесності в навчанні (плагіату) відповідальність несуть декілька установ: Атестаційна колегія МОН, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) та вчені ради університетів. Також існує можливість залучення Міністерства юстиції у випадку порушення прав інтелектуальної власності. З-поміж іншого планується, що НАЗЯВО визначатиме і здійснюватиме моніторинг критеріїв якості вищої освіти і наукових досягнень, а також систем внутрішнього контролю якості в університетах. До того ж Агенство має створити комітет з етичних питань, який розглядатиме питання недоброчесності та відповідатиме за скасування наукових ступенів, включно з випадками плагіату.

В частині опису основних порушень і ризиків для доброчесності у вищій освіті України автори Звіту вказують на те, що недоброчесність у навчанні охоплює низку шахрайських способів отримання позитивної оцінки або сприятливого визнання наукового досягнення. В Україні найпоширеніший ризик такої недоброчесності спостерігається у формі плагіату, включно з використанням робіт і дисертацій, які продаються на комерційній основі, та списування.

Так, серед українських студентів, опитаних експертною оглядовою групою у 2014 р., 61% заявили, що студенти на їхніх факультетах складають іспити самостійно, тобто покладаючись тільки на свої знання. Решта респондентів визнала, що використовуються “альтернативні” шляхи, час від часу або регулярно. У тій самій групі респондентів 55% заявили, що студенти на їхніх факультетах готують письмові завдання (курсові, дипломні роботи) самостійно, створюючи власний контент, 37% — час від часу, а 8% — ніколи.

Найчастіша форма списування — це підготовка шпаргалок; її назвали 67% викладачів і стільки ж студентів у вже згаданому опитуванні (ІРО, 2015). Користування Інтернетом під час іспитів — другий найчастіший спосіб отримання неналежної переваги. Його згадали 50% студентів і 44% викладачів. Трохи більше третини респондентів у кожній групі зазначили, що інші традиційні шляхи, такі як списування в інших студентів, також є поширеними.

Під час зустрічей із освітянами співрозмовники повідомляли, що плагіат, як “акт шахрайства, який включає купівлю, викрадення чи позичання чужих ідей та їхнє навмисне чи випадкове видавання за свої”, не лише поширений, але й є невід’ємною частиною академічної культури української університетської спільноти. Дані опитувань це підтверджують. Плагіат у певній формі практикують 93 % студентів, і “в середньому не менше 50% дисертацій не відповідають мінімальним стандартам академічної якості, містять плагіат, або ж і те, й інше”.

Види плагіату в Україні за результатами опитування респондентів

Згідно з результатами бесід під час відвідувань, плагіат існуючих наукових робіт з Інтернету без належних бібліографічних посилань — найпоширеніша форма списування, яку використовують студенти. Це підтверджується результатами опитування про академічну культуру українських студентів, де під час якого викладачам і студентам ставили таке запитання: “Якщо студенти на вашому факультеті не виконують письмових завдань самостійно, як вони найчастіше це роблять?” Частіше згадуваний метод, який назвали 75% викладачів і 60% студентів — подача наукових робіт, роздрукованих з Інтернету, а 39% студентів і 41% викладачів стверджували, що студенти виконують завдання, привласнюючи собі роботу однокурсників чи випускників.

Ще однією формою плагіату в Україні є фальшиве авторство: придбання есе, курсових робіт і навіть дисертацій у приватних компаній, науково-викладацького складу або інших студентів. Під час інтерв’ю, проведених оглядовою командою, студент Львівського національного університету повідомив таке:

Є приватні агенції, які продають дисертації, дипломні і курсові роботи для студентів. Деякі студенти також пишуть роботи на замовлення інших. Це дуже поширена практика, і її не так легко виявити. Ці компанії наймають персонал, який пише наукові і курсові роботи. Знайти їх можна через оголошення в Інтернеті, замовити роботу і отримати її за декілька днів або один-два тижні, якщо обсяг замовлення більший за звичайний.

Під час фокус-групи, проведеної у червні 2015 р. в рамках оцінювання доброчесності, деякі з 25 студентів-магістрів, які брали в ній участь, зізналися, що вже купували роботи. Середня ціна для гуманітарних наук — від 300 до 400 грн., у той час як роботи з природничих наук можуть коштувати 500-700 грн. П’ять із 25 студентів придбали дипломні роботи, причому ціни на них починалися від 3000 грн. Дипломні роботи з технічних спеціальностей дорожчі через рівень складності, оскільки в них мають бути розрахунки і графіки.

5 головних недоліків у системі можуть допомогти пояснити процвітання недоброчесності в широких масштабах:

  • обмеженість чинного законодавства;
  • відсутність чітких етичних норм;
  • вразливі процедури оцінювання;
  • нерівномірна спроможність до виявлення;
  • безкарність вчинків у галузі академічної недоброчесності.

Багато таких практик і пов’язаних із ними поглядів – як пояснюють експерти – починаються в початковій і середній школі, і їх успішне запобігання потребує таких само комплексних рішень.

До факторів, які створюють стимули для порушення, експертами було виділено такі: слабко розвинена культура доброчесності в навчанні; слабка внутрішня мотивація серед студентів; зміст навчальної програми і її перевантаженість.

У звіті акцентується особлива увага на те, що неодноразові твердження на центральному рівні країни про необхідність боротися з академічною недоброчесністю, разом із новим Законом України “Про вищу освіту”, який явно посилається на недоброчесність у навчанні, допомагають створювати сприятливе середовище для розв’язання проблеми. Для досягнення викладених у Законі цілей і здійснення сподівань державної влади потрібна буде комплексна стратегія з просування академічної доброчесності.

Нижче наведено рекомендації, які підтримують таку комплексну стратегію:

1. Виявлення порушень повинно стати невід’ємною частиною оцінювання студентських робіт

Оцінювання охоплює винесення суджень про академічну успішність згідно з попередньо визначеними критеріями та виставлення відповідної оцінки. Виявлення потенційного плагіату та інших форм списування повинно стати регулярною практикою в оцінюванні навчальних досягнень. Це відповідає рекомендації Європейської мережі з забезпечення якості у вищій освіті (ENQA), за якою такі шахрайські практики мають контролюватися в рамках внутрішнього забезпечення якості. Існуючі норми вимагають контроль плагіату у високопрофільних письмових роботах, такі як магістерські та дисертації. Ми рекомендуємо українській системі забезпечення якості розширити це зобов’язання до оцінювання широкої та репрезентативної низки письмових робіт у рамках навчальних програм студентів, і це також повинно стосуватися списування.

2. Збільшення спроможностей до виявлення академічної недоброчесності

Звіт рекомендує НАЗЯВО у співробітництві з громадськими організаціями, що активно популяризують прозорість і доброчесність в академічному середовищі, розробити інструменти з просування принципів доброчесності, включно з веб-ресурсами, плакатами, навчальними матеріалами і відео для використання в інформаційних кампаніях і навчальних курсах на рівні університетів.

Призупинити діяльність компаній, які продають курсові та дипломні роботи, складно. Їхнє витіснення в підпілля може лише збільшити ризик академічної недоброчесності. МОН має створити і підтримувати базу даних приватних компаній, що надають такі послуги. Утримання постійно оновлюваної бази даних контенту, який вони пропонують, може допомогти антиплагіатним програмам працювати більш ефективно, знаходячи відповідний оплачений контент українською і російською мовами, який може не виявлятися програмами, що використовуються у ВНЗ України.

Врешті-решт, використання спеціального програмного забезпечення має обмежений вплив, якщо воно не поєднується з іншими заходами, включно з підвищенням обізнаності науково-викладацького складу і студентства з питань плагіату, навчання адекватному посиланню на бібліографічні джерела в роботах, підтримкою консультаційної ролі наукових керівників тощо. Для зменшення кількості випадків академічної недоброчесності ми, крім того, рекомендуємо регулярне спілкування наукових керівників і студентів, пильний моніторинг роботи студентів, наукові консультації, редагування та перевірку наукових робіт. Для цього ж рекомендується завершити роботу над Національним репозитарієм наукових текстів, підготовкою якого, як було поінформовано оглядову команду, займається МОН.

3. Покращення правил щодо академічної недоброчесності, включення до них списування

Правила щодо боротьби з академічною недоброчесністю слід розширити для включення низки форм академічної недоброчесності, зокрема списування, і ці правила повинні наголошувати на відповідальності як викладачів, так і студентів за їхнє дотримання. Регулювання масштабу правил слід здійснити на рівні первинного законодавства (Закону України “Про вищу освіту”), який наразі стосується тільки плагіату, але не списування. Підготовкою допоміжного законодавства має займатися МОН, але перевірка його дотримання і рекомендації щодо виконання є відповідальністю НАЗЯВО.

Приклад із британського Кодексу якості для вищої освіти 

Списування виявляють різними способами, відповідними для оцінювання. У випадку плагіату це може бути використання електронної подачі робіт і програмного забезпечення з метою виявлення збігів між змістом оцінюваної роботи та існуючим матеріалом, що допоможе у виявленні плагіату.

Заклади вищої освіти запроваджують чіткі процедури, за допомогою яких про випадки неналежних практик може повідомити будь-хто з відповідною інформацією. Ці процеси спрощують збір доказів і дають студентам, яких вважають винними у використанні неналежних практик, можливість розгляду їхнього випадку, перевірки доказів і надання пояснень чи виправлення ситуації. Результати розгляду таких справ залежать від доказів і підтримуються чіткими причинами.

Покарання за доведені випадки неналежних практик є чіткими, пропорційними і застосовуються послідовно та рівномірно для всіх. Студентам повідомляють, що деякі форми неналежних практик у певних дисциплінах можуть мати серйозні наслідки для їхніх кар’єрних перспектив — наприклад, відмову в доступі до певної професії через недоброчесність та/ або неетичну поведінку. Ефективні процеси виявлення потенційних випадків і (за необхідності) покарання також можуть мати стримувальний ефект, особливо якщо потенційні наслідки неналежних практик широко повідомляються. Студенти також повинні мати змогу оскаржувати рішення щодо неналежних навчальних практик.

Джерело: QAA (2012), The UK Quality Code for Higher Education, http://www.qaa.ac.uk/assuring-standards-and-quality/the-quality-code

Більше того, ми рекомендуємо НАЗЯВО визначити ключові етапи у процесі виявлення плагіату та інших форм списування і подальшої роботи з такими порушеннями. Етапи і принципи цього процесу повинні стати обов’язковими для всіх акредитованих вищих навчальних закладів. Мають існувати чітко визначені наслідки за невиконання для університетів (наприклад, відкликання акредитації) і окремих студентів (адміністративні санкції аж до відрахування).

4. Вимога до вищих навчальних закладів створити, прийняти і просувати етичні хартії

Кожен університет повинен бути зобов’язаний створити і прийняти хартію доброчесності, яка чітко викладає норми і стандарти поведінки академічної спільноти, із посиланням на актуальне законодавство. Хартія та її підготовка повинні включати всіх зацікавлених сторін як учасників для відчуття ними своєї відповідальності. Наявність хартії доброчесності та її відповідність мінімальним стандартам якості і комплексності (які повинна визначити НАЗЯВО) мають стати обов’язковою вимогою до акредитації і переакредитації ВНЗ.

 

ДжерелоОгляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017 (PDF)

Share